Якось я почула від своєї дантистки, що пацієнти не сприймають її слів серйозно, бо вона мила і симпатична. Вони вважають, що якщо лікар усміхається, то нема чим перейматися і приходити на наступний прийом.
«Входження в людські стосунки неминуче пов’язане з тим, що ти будеш більш або менш скривджений, і сам теж когось скривдиш», — пишуть Ічіро Кішімі та Фумітаке Коґа у книжці «Відвага бути нелюб’язним». Якщо любиш — страждатимеш, каже мій друг. Але ми ж інколи б хотіли, щоб наше життя хоч на певних етапах було трохи легшим, чи не так?
Ну то що зробити, щоб почуватися вільним у тому, що ми переживаємо? Погляньмо, що пропонують автори японського бестселера.
Дотримуйтеся дистанції
«Коли я не дотримуюсь дистанції, люди применшують те, що я зробив, і сприймають мене як когось, хто досяг небагато. Я стаю для них ‘друзякою’ і бачу, що вони перестають зі мною рахуватися». Цією думкою зі мною нещодавно поділився один знайомий. Чи ці слова близькі також і вам?
Я часто бачу, що дехто з нас має проблеми з особистими межами, і коли зрештою починає їх виставляти — це стає несподіванкою для оточення… і для нього самого. Ну бо ж завжди був такий усміхнений і з ним можна було «договоритися», а тепер відповідає коротко, по суті й багато вимагає — від інших, але не від себе, — думають одні. А може, він на щось образився? — замислюються інші.
«Ідеться про те, щоб не боятися бути нелюб’язним. Я не стверджую, що ти повинен жити так, щоб люди тебе не любили, і в жодному разі не намовляю ні до чого поганого. Не плутай ці поняття. Відвага бути щасливим включає в себе також відвагу бути немилим. Коли ти здобудешся на таку сміливість — усі стосунки між людьми перестануть бути для тебе тягарем».
Колись я почула від своєї дантистки, що пацієнти не сприймають її слів серйозно, бо вона мила і симпатична. Вони вважають: якщо лікар усміхається, то нема чим перейматися і нема чого приходити на наступний прийом. Якщо ви — людина, яка старається бути приємною у стосунках і тому залишається не вислуханою, я вас заохочую попрактикуватися у дистанції. Напишіть собі на папірці «тримай дистанцію» і повісьте над столом. Напишіть на дзеркалі. Просто розмістіть там, де ви зможете цей напис бачити. Читайте і практикуйте. Не вмієте — то вчіться, бо ніхто за вас цього не змінить. Якщо ви самі себе не будете поважати, то ніхто за вас цього не зробить. Якщо ви не визначите чітко своїх особистих меж, якщо люди сідають вам на голову, якщо ви даєте їм право на це, — то чому би й ні?
Зруште з мертвої точки
Автори книжки описують людину, яка хоче стати письменником, писати повісті, але не йде за цією мрією. Каже, що робота забирає забагато часу і тому все одно не вдасться закінчити ні одну книжку. Не зголошується на конкурси, і взагалі абсолютно нічого з цим не робить. Що насправді є причиною такої нездатності зрушити з мертвої точки?
«По суті, він хоче не братися до справи, а просто залишити собі прочинену хвіртку: ‘я би міг, якби спробував’. Він не хоче поставати перед критикою і безсумнівно уникає зіткнення з дійсністю, в якій міг би написати кепську повість і наразитися на несприйняття. Він хоче жити у сфері можливості».
Яке майбуття чекає далі на цю мрію? Така людина шукатиме різних відмовок, а за мить скаже, що вже вік не той, що сім’я потребує більшої його участі — завжди знайдеться якийсь привід, щоб не піти за мрією. В колі моїх друзів і знайомих є люди, що стали письменниками, і є кілька таких, що хотіли б ними стати. Відколи я сама є авторкою кількох книжок, то раз по раз чує запитання від людей, які «хотіли би писати». Я їм тоді пропонує те, що казала Регіна Бретт: хочеш бути письменником? — пиши. Чи для цього потрібне самозречення? Так, потрібне. Чи від чого будеш змушений відмовитися? Звісно, так. Чи будеш недосипати, бо це, однак, хобі, а рахунки треба оплачувати? Так, будеш. Чи воно того варте? Безсумнівно.
Не конкуруйте з іншими
У цій подорожі життям автори заохочують нас сприймати інших людей як своїх товаришів у подорожі. З одними ми проходимо довший шлях, з іншими коротший; інколи хтось пересідає на інший маршрут і наздоганяє нас на наступному етапі. А що би сталося, якби ми перестали конкурувати з іншими і прийняли те, що ми одне одного супроводжуємо?
«Інтерперсональні стосунки сприймаєш як суперництво, щастя інших визнаєш своєю поразкою — і тому не можеш йому радіти. Але коли людині вдається вирватися зі схеми суперництва, потреба тріумфувати над кимось зникає».
Автори стверджують, що якби ми прийняли такий погляд, то звільнились би від страху і були здатні не тільки радіти щастю інших, а й навіть сприяти їхньому щастю. Я би до цього додала, що нам би було легше, якби і ми досягали своїх мрій, втілювали бажане. Я подумала про це, коли кілька днів тому знайома похвалилась у Фейсбуку своїм будиночком у лісі. Пам’ятаю, як вона описувала пошуки ділянки і труднощі, пов’язані з побудовою. Коли я побачила результат — не могла приховати захвату. Я усвідомила, скільки ж праці, сил і самозречення їй це коштувало, — бо сама пройшла схожий шлях. І я радію, що вона поставила собі мету і вперто прагнула до неї, аж доки реалізувала, — як же це надихає!
Будьте відважні
«Боже, дай мені змиритися з тим, чого я змінити не можу, відвагу змінити те, що я змінити можу, і мудрість, щоб завжди міг відрізнити одне від іншого».
Що нам буде корисним на шляху здійснення мрій? Відвага. Але як бути відважним, коли відмовляєшся від робота (або робота від тебе), і нової знайти не можеш? Зі свого досвіду я могла би порадити кілька моментів: уповати; робити те, що можеш; і просити близьких про підтримку. Уповати, що Бог нас має у своїй опіці й виведе добро з цієї ситуації, навіть якщо ви і не припускаєте, що таке можливо. Діяти, тобто шукати роботу, питати знайомих, підписуватися на сайти пропозицій і користуватися додатками та всілякого виду сповіщеннями про роботу, — і робити те, на що ви сьогодні маєте вплив, щоб не залишитися без грошей. І розмовляти з близькими людьми, просити їх про молитву, ділитися своїми переживаннями, говорити, що ви робите, щоби змінити ситуацію, в якій опинилися.
Переклад CREDO за: Катажина Матуш, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
