Чи хотіли би священники не відчувати сексуальності?

Питання: Чи бувають у священників спокуси в інтимному плані? Як вони дають із цим раду? Чи це — гріх? І чи хотіли би священники, щоб Бог дав їм дар не відчувати сексуальності?

На запитання відповідає о. Микола Бистрицький, керівник Душпастирства молоді Кам’янець-Подільської дієцезії.

Звісно, такі спокуси бувають. Бо обітницю жити у безшлюбності, тобто в целібаті, дає звичайна, жива людина, яка погоджується принести свою сексуальність Богові в жертву. Якби у священників не було сексуальних спокус, то це було б наприклад, так само, як хтось у піст відмовляється дивитися телевізор, а він уже три роки стоїть поламаний. Тому, звісно, з’являються якісь думки, згадуються образи, досвід. Зустрічаєш багато нових людей: хтось тобі симпатичніший, хтось менше. З кимось більше хочеться поділитися своїми проблемами чи враженнями. З кимось — більше провести часу. Але дорослість полягає в умінні відрізняти, що є що, й відповідно приймати рішення.

Гадаєте, коли, наприклад, одружений чоловік іде на роботу і зустрічає гарну дівчину, то він ніяк не реагує на неї? Коли ви, дівчата, одружитеся, то думаєте, що у вашого чоловіка, якщо він зустріне на вулиці симпатичну дівчину, не може виникнути думка, що вона, можливо, гарніша за його дружину? Чи колись вам, дівчата, на роботі хтось подасть руку, то ви не подумаєте: «А мій мені руку ніколи не подавав!»? Це нормальні процеси. Але те, чи я доросла, свідома людина, чи чогось варте моє слово, мій вибір, визначається не тим, які думки до мене приходять, а тим, які рішення я приймаю.

Деякі чоловіки в певний період свого життя, наприклад, кажуть, що у них «криза середнього віку» й вони не знають, що робити. Ніби досі все було гладко, прекрасно — і тут, в одну мить, настав час, коли з’явилися проблеми. Проблеми є постійно! Звісно, є втома, є рутина, щось набридає, дратує. Однак легше не буде. Треба далі боротися, боротися — і все буде гаразд. Спокуси приходять; священники також часом переживають дуже багато складних речей. Але, вибравши один раз, мусиш вибирати щохвилини, щоби цей вибір був справжнім.

Якось до одного Отця пустелі прийшов монах і каже: «Отче, спокуси мене просто роздирають. Я не знаю, що робити». Отець йому відповідає: «Молися, брате, Бог тобі дасть». За якийсь час той монах приходить знову й каже: «Отче, жодних спокус, жодних гріхів! Тільки дуже мені сумно». Тоді пустельник сказав: «Молися, щоби спокуси повернулися».

Коли переживаєш момент якоїсь спокуси, трудності — то дуже хочеться, щоби цього не було, щоб вони тебе не мучили. Це стосується не тільки сексуальних питань. Але, з іншого боку, перемагаючи їх із Божою благодаттю, ти лягатимеш щоразу спати з почуттям, що сьогодні сталося щось приємне Богові; що ти чогось вартий тощо. Або бачиш, що ти нічого не вартий, бо сьогодні не зміг перебороти спокусу.

Тому з одного боку — дуже хочеться, щоб Бог забрав ці клопоти з сексуальністю. Але з іншого боку — якщо при цьому я їхатиму містом і всі люди здаватимуться мені некрасивими чи однаковими; або коли хтось вискочить раптом на дорогу і мені не треба себе буде стримуватися, щоб не вилаятися, — то, гадаю, життя стане сумним.

Тому спокуси потрібні, нехай вони будуть. Але нехай також Бог дає багато сили, щоб їх перемагати. Проте якщо Він вважатиме інакше, то хай буде так.

На запитання молоді о. Микола Бистрицький відповідав під час Дієцезіяльного дня молитви. Повністю відео дивіться тут.