Бенедикт XVI назвав його «іконою любові до ближнього». Святий Мартин був християнином, який у вирішальний момент свого життя пішов «на периферію». Він є символом миру, зусиль задля солідарності, більшої уваги до маргіналізованих груп: жебраків, відкинутих людей.
Єпископ Мартин Турський, він же Мартин Милостивий (316-397), — «святий неподіленого християнства». Його вшановують Католицька Церква, Православні Церкви, англіканська та лютеранська церковні спільноти. Мартин Турський — це святий, якого потребує сучасна Європа і якого особливо шанує Папа Франциск.
«Це Мартин накрив мене плащем»
Побачивши зображення сцени з Мартином Турським, важко переплутати її з якимись іншими сюжетами з життєписів святих. Зображені події датуються серединою IV століття, описують переломний момент у житті св. Мартина і підкреслюють його милосердя. Молодий гвардієць римського легіону, Мартин, сидячи на коні або злізши з нього, розрізає мечем свій формений плащ (cappella — від чого походить слово «капелан»), щоб віддати його половину жебракові — майже голому чоловікові, що замерзав біля воріт. Імовірно, це було біля французького міста Амбіан (нині Ам’єн) у Галлії — тоді важливого стратегічного пункту на мапі Римської імперії.
Барельєф зі святим Мартіном над входом в притулок для бездомних Johanneshaus в Кельні
У життєписі святого розповідається про глузування, яке його вчинок викликав у інших воїнів. Окрім того, за навмисне псування військового майна Мартинові загрожував триденний арешт; а якби він віддав весь плащ — іще суворіше покарання. Згідно з легендою, вже наступної ночі цей жебрак, точніше — Ісус, із половиною того самого плаща, з’явився воїнові уві сні, мовивши, що так Він випробовував його віру. «Це Мартин, який збирається охреститися, накрив мене своїм плащем», — сказав Господь. Цей сон спонукав солдата Мартина попрощатися з військовою кар’єрою і прийняти хрещення. Кілька відомих версій цієї історії відрізняються в деталях; але достовірно відомо те, що 339 року Мартин прийняв хрещення і, за звичаєм того часу, звільнився з військової служби.
Сімоне Мартіні, Святи Мартин залишає лицарське життя і відмовляється від армії, фреска
Єпископ проти волі
Святий Мартин народився близько 317 року в Паннонії (сучасна Угорщина). Як і батько, він був військовим, хоча після хрещення покинув військову службу. Пізніше 10 років жив у скиті на острові Галлімарія поблизу Генуї. Незабаром він зібрав навколо себе кілька десятків відлюдників, разом із якими заснував найдавніший монастир у Галлії. Мартин славився своїми чеснотами, подвижницьким життям і чудесами.
Абатство Мармутьє поблизу Тура
371 року Мартина, проти його волі, обрали єпископом Тура. Проте він продовжував провадити монаше життя в монастирі Мармутьє поблизу Тура, очолюючи там спільноту з 80 монахів. Він дуже суворо ставився до себе і з розумінням — до інших. Мартин засуджував помилки єретиків, натомість їх самих захищав від суворого покарання. Саме в такому дусі він боровся, наприклад, з Ітакієм з Оссанови, який вимагав для єретиків смертної кари.
Святий Мартин і гуси
Легенда стверджує, ніби до того, щоб Мартин став єпископом Тура, доклала зусиль… домашня птиця. Віруючі хотіли бачити Мартина єпископом, та він вважав себе не гідним високого сану і, за переказами, навіть заховався від послів у гусятнику. Проте птахи видали його сховок гучним ґелґотінням. Так Мартина знайшли, і він змушений був погодитись на єпископство. Нового єпископа тріумфально представили Туру, а випечений на згадку про св. Мартина гусак став традицією, яка збереглася донині.
Цю легендарну подію відтворюють під час «пошуків святого Мартина» з ліхтариками. Такі процесії, де діти йдуть із власноруч виготовленими ліхтариками в руках, а очолює колону вершник у плащі, організовують, наприклад, у Німеччині. Їх стали проводити і в Мукачеві; але в Німеччині, як пишуть свідки, є ще звичай у день св. Мартина дарувати дітям подарунки, до чого долучаються і приватні оселі, і кав’ярні та крамниці. Дітлашня радо їх обходить, збираючи солодощі. Це згадка про те, що св. Мартин любив роздавати милостиню. Крім того, і діти, й дорослі на свято пригощаються гусятиною.
День св. Мартина, Мукчево. Фото: Карпатський об’єктив
Чудеса св. Мартина
Сульпіцій Север, біограф св. Мартина, підтверджує, що сам був свідком багатьох чудес за заступництвом єпископа-чудотворця. Ось деякі з них, із довгого списку.
Одного разу св. Мартин прийшов до язичницького села і вирішив зрубати їхнє священне дерево. Місцеві жителі на чолі з жерцем виступили проти цього. Святого Мартина за його власним бажанням прив’язали до дерева, що росло поруч із тим, яке мали зрубати, і, за законами природи, воно мало його розчавити. Натомість святий вижив, бо дерево впало на інший бік. Вражені дивом, жителі язичницького села навернулися.
Іншим разом єпископ підпалив язичницьке капище. Через вітер пожежа загрожувала сусідньому будинку. Піднявшись на його дах, Мартин благав Небо пощадити будинок. Після його молитви полум’я відвернулося.
Одного разу під час подорожі на св. Мартина напав розбійник. Замахнувшись, щоб ударити єпископа мечем, він упав навзнак. Наляканий цим, грабіжник утік.
У Трірі єпископ зцілив паралізовану дівчину, що помирала. Він влив їй до рота кілька крапель освяченої олії.
Біля воріт Парижа єпископ Мартин зустрів страшенно знівеченого прокаженого. Він обійняв його, поцілував — і проказа зникла.
Вириваючи з пекла багато душ, Мартин часто ставав жертвою диявольських атак. У Трірі він вигнав демона зі слуги проконсула Тетрадія — і той навернувся.
Одного разу, зайшовши в дім, він побачив демона, жахливого з вигляду. Мартин наказав йому піти, але замість цього демон оволодів чоловіком, який жив у задній частині будинку. Нещасний перетворився на скажену тварину, готову вкусити кожного, хто наблизиться. Обурений святий підійшов до нього, вклав йому до рота свої пальці й закликав нечистого духа: «Якщо ти маєш якусь силу, укуси руку, що простягається на тебе!» Демон утік, ніби від вогню, з криком, що полум’я виривається з руки єпископа.
Якоб Йорданс, Святий Мартін зцілює одержимого
Біля Шартра Мартин вимолив у Господа життя для померлої дитини, яку принесла до нього заплакана мати. Її супроводжував натовп язичників. Усі навернулися.
Коли св. Мартин побачив шалений опір язичників його євангелізаційним зусиллям, то вдався до своєї улюбленої зброї: покути. Він одягнув волосяницю, посипав голову попелом, молився і постив три дні. Так він привів до навернення містечко Левру, жителі якого займалися лихими окультними практиками. Через три дні ангели наказали йому повернутися в те жахливе місце. Жителі були ніби паралізовані. Мартін зруйнував їхній храм та ідолів. Вийшовши із заціпеніння, язичники визнали ці події знаменням Неба і прийняли християнську віру.
Смерть і поховання святого Мартина
Святий Мартин помер 8 листопада 397 року, візитуючи парафію в маленькому містечку Кандесі, на Луарі. Після його смерті місцеві жителі регіону Пуату та жителі Тура посварилися через те, де Мартин буде похований. За три дні, ввечері, після настання темряви кілька жителів Тура перенесли тіло Мартина до човна, який чекав на річці Луарі, звідки команди веслярів переправили його тіло по річці до Тура, де величезний натовп людей чекав на берегах річки, щоб зустрітися з ним і віддати останню. В одній із хроні розповідається, що «2000 монахів і майже стільки ж дів у білих шатах йшли в процесії», супроводжуючи тіло від річки до невеликого гаю на захід від міста, де Мартін був похований.
Його поховали 11 листопада в кафедральному соборі міста Тура. У цей день із V століття Церквою встановлено літургійне вшанування пам’яті св. Мартина Турського.
Смерть святого Мартіна Турського, майстерня Деріка Бегерта
«Стан суспільства можна визначити за тим, як воно ставиться до пригноблених»
Йоан Павло ІІ став шостим Папою Римським, який відвідав могилу покровителя архідієцезії Тура та Франції. Це було у вересні 1996 року, коли папа урочисто відкрив Рік св. Мартина, вшановуючи 1600‑річчя з дня смерті цього апостола французьких сіл. Папа зустрівся там із бідними та хворими людьми. У дусі св. Мартина він сказав тоді, що «стан суспільства можна побачити в тому, як воно ставиться до життя поранених людей і яку позицію займає щодо них».
Святий Мартин у мистецтві
Постать святого — особливо сцена, де він ділить половину свого плаща з жебраком, — не раз надихала художників. Малювали св. Мартина, зокрема, Карпаччо (1456-1526), Ель Греко (1541-1614) і багато інших.
Поліптих св. Мартина у Задарі
Часто його зображують як лицаря на білому коні, рідше — як єпископа з Гостією.
Ель Греко, Святий Мартин і жебрак
Ім’я цього святого обирали для себе п’ятеро пап. Останній із них — Мартин V (1417-1431), був обраний 11 листопада.
Мартин — європейський покровитель
Святого Мартина сміливо можна назвати всеєвропейським святим. Його культ став поширюватися спершу у Франції, і дуже швидко — з середини VI ст. — по всій тогочасній християнській Європі. Гробниця святого і саме місто Тур стали місцем паломництв і протягом багатьох століть посідали друге місце в Західній Церкві після Єрусалимських святих місць. Мартин став першим зі святих, що не були мучениками.
Гробниця св. Мартина Турського у базиліці
Найдавніший храм Рима, присвячений св. Мартину і датованийV ст., — це «San Martino al Monti» на пагорбі Коле Оппіо. Крім того, багато храмів в усьому світі названо на його честь; лише у Франції їх близько 4000, а його ім’ям названо 220 міст і сіл. Іменем святого назвали острів Мартиніка у складі Малих Антильських островів та численні джерела мінеральних вод. Своїм покровителем св. Мартина обрали численні дієцезії, наприклад, Майнца і Роттенбурга-Штутгарта в Німеччині, Айзенштадта в Австрії, а також федеральні землі: австрійський Бургенланд і швейцарський кантон Швіц.
Базиліка св. Мартина в Турі
Зображення святого на тлі романської будівлі є також на офіційній печатці німецького міста Майнца. Святому Мартину, зокрема, присвячено кафедральний собор у Братиславі та два храми в Кельні, а також понад 50 храмів в Іспанії, 700 — в Італії, 350 — в Угорщині. Ім’я св. Мартина має і Кентерберійський собор — найважливіший храм Англіканської Церкви. Понад 1000 років королі Франції довіряли себе опіці св. Мартина. У пізньому Середньовіччі в цій країні було понад 3600 храмів, присвячених йому. Ім’я Мартин — одне з найпопулярніших у Франції.
Мартин Турський і Україна
Не дивно, що культ св. Мартина дійшов до східних комітатів Угорщини, і римо-католицька парафія Мункача (Мукачева) обрала покровителем саме цього святого. Крім того, на територію теперішнього Закарпаття переселялись і німецькі колоністи, для яких Мартин Турський був одним із найулюбленіших святих.
1376 року королева Угорщини й Польщі Єлизавета дала місту грамоту, в якій було написано: «Керуючись благоприхильністю і здійснюючи королівську милість, даємо право на тривале користування печаткою із зображенням блаженного Мартина, покровителя нашої парафіяльної церкви в цьому містечку».
На печатці XVI століття, яка дійшла до наших часів, був зображений св. Мартин у єпископській митрі. Пізніше він з’явився на гербі міста уже в образі вершника, який ділиться своїм плащем. Ця сцена відтворена і на запрестольній іконі в сучасному соборі святого Мартина. На печатках XIX століття святий зображений вже у вигляді римського легіонера на срібному коні з червоною попоною, який відсікає мечем шматок свого червоного плаща і віддає його жебракові, що сидить біля ніг коня. Герб міста підтверджувався владою у 1844 (з синім щитом) і 1902 роках (зі срібним щитом). На нинішньому гербі Мукачева, затвердженому 1998 р., зображена постать св. Мартина (у вбранні єпископа), а на малому щиті — меч і плащ св. Мартина.
Сучасний герб Мукачева
3 березня 2019 року в центрі Мукачева, на площі Кирила та Мефодія, відбулось урочисте відкриття пам’ятника покровителю міста — св. Мартину на коні.
Пам’ятник св. Мартину Турському, Мукачево
Святий Мартин Турський — покровитель Мукачева та Мукачівської дієцезії РКЦ.
Святий покровитель
Мартина Турського вважають святим покровителем військових, лицарів, ковалів і зброярів, мандрівників, бідняків, біженців, жебраків, пастухів, ткачів, рукавичників, виноробів і мірошників, власників готелів та багатьох інших, а також — засновником капеланства. Його пам’ять відзначають 11 листопада.
Переклад CREDO за матеріалами: Stacja7 / Vox Domini
фінансово.
Щиро дякуємо!
