Таємниця Церкви

Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ тижня Адвенту

І ось люди принесли на ложі чоловіка, який був паралізований, і намагалися внести його й покласти перед Ним.

 У сьогоднішньому Євангелії варто відзначити дві надзвичайно важливі деталі. З огляду на натовп, який оточував Ісуса, люди, які принесли паралізованого, мусили піднятися на дах і спустити його згори. Не було так, що натовп був проти доступу цього хворого до Ісуса; однак цей натовп об’єктивно ускладнював доступ до Нього. Часто саме так буває з нами, які творимо Церкву Христову. Ми, віруючі — не знаючи, а не раз і не будучи в цьому винними — ускладнюємо людям ззовні доступ до Ісуса. Я вже навіть не кажу про наші гріхи, про те чи інше розходження наших поглядів з ученням Євангелія. Ми не раз ускладнюємо людям ззовні доступ до Ісуса просто тим, що ми інакші, ба навіть нашими — ну, взагалі то цілком благословенними — звичками й традиціями.

Однак із сьогоднішнього Євангелія однозначно випливає, що люди ззовні повинні слухати Ісуса саме у Церкві. Ті, хто несли паралізованого, завдали собі труду винести його аж на дах, розкопати дах і таким чином покласти хворого перед Ісусом, котрий перебував у тому домі.

Предивною є тайна Церкви. Чимало католиків, які раніше були невіруючими, а не раз і неохрещеними, визнають, що у той час, коли вони перебували назовні, Церква видавалася їм відразливо чужою, ба навіть мертвою. І лише тоді, коли Божа благодать привела їх до Ісуса, присутнього в Церкві, лише коли вони опинилися всередині цього Дому — лише тоді вони побачили, як же сильно вони помилялися. Хтось сказав, що правда про Церкву подібна до вітража. Зовні він нерідко видається безглуздою плутаниною скла, олова й пилюки. Треба увійти всередину, аби переконатися, який він красивий.

І ще друга подробиця сьогоднішнього Євангелія прекрасно підкреслює правду про Церкву. А саме: Євангеліст взагалі не згадує про віру паралізованого, якого Господь Ісус зцілив, а говорить тільки про віру тих, які його принесли до Ісуса. У цьому, серед іншого, й полягає великий дар Церкви: завдяки вірі одних хтось інший насправді наближається до Христа. Якби паралітик був полишений сам на себе, він ніколи не зустрівся би з Ісусом. Багато людей ніколи би не зустрілися з Ісусом, якби для інших людей це не було так важливо. Хто з нас, зрештою, може до кінця знати, скільки саме людей за нас молилися і робили все для того, щоби нас осяяло світло Євангелія? У цьому, зокрема, і полягає великий дар Церкви, що до вічного життя ми йдемо разом, взаємно допомагаючи одне одному.

о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002