Рахель Голдберг-Полін, мати Герша, викраденого і речниця заручників, через 100 днів після атаки ХАМАсу написала статтю для «L’Osservatore Romano».
Про цю публікацію жінки, яка в листопаді минулого року публічно подякувала Папі Франциску за його старання про звільнення заручників, розповідає Vatican News.
У неділю 14 січня минає 100 днів, як у мене забрали мого єдиного сина, Герша. Він — цивільний, який брав участь у музичному фестивалі [фестиваль електронної музики, що зібрав близько 3 тис. людей з усього світу і збігся зі святом Суккот. — Ред.]. Перед викраденням йому ампутували руку до ліктя. У нього подвійне громадянство: Сполучених Штатів та ізраїльське. Нема слів, які могли б описати, чим для мене і моєї сім’ї були ці останні 100 днів. Відколи його викрали, ми не маємо про нього жодної звістки.
Однак у цей час, такий похмурий, нас огорнуло співчуття, ласка, любов і підтримка. Особливо значущою була допомога з боку християнської спільноти в усьому світі. Ми отримали сотні тисяч повідомлень від доброзичливих і турботливих християн, які бажали нам, щоб Герш був сильним і повернувся до нас. Фотографії сімейних різдвяних столів із порожньої тарілкою та ім’ям Герша, і людей, які запалюють за нього свічки опівночі… Таке добро й ніжність із боку сусідів-християн з усього світу нас глибоко зворушили.
Я мала нагоду зустрітися зі Святішим Отцем у складі нечисленної групи інших сімей заручників. Він вислухав нас. Він поділяє наш біль. Папа Франциск сказав те, що мене змінило. А саме: що те, чого ми зазнаємо, було терором, а терор це «брат людяності». Це було просте, мудре і надихало. До того я вже починала сумніватися в людстві; але, коли почула ці слова, повернулась надія щодо світу.
Відколи Герша викрали, я ношу на серці шматок клейкої стрічки з числом днів, що минули від його зникнення. Я записую це число щоранку чорним фломастером. Недавно я почала просили світ долучитися до мене у ношенні такого знаку, так як я це роблю. Це — символ солідарності в нашому розбитому світі. Я прощу всіх людей, з усіх релігій, етнічних груп, національностей і різного віку — долучитися до мене.
У світі, який так сильно страждає, у стількох місцях і на стільки різних способів, — це простий спосіб об’єднатися і сказати «досить». Досить уже страждання людей по обидві сторони конфлікту! Досить сліз! Досить кровопролиття! Досить болю! Досить!!!
Перший крок у напрямку співчуття — єдність. Перший крок до єдності — солідарність. А першим кроком до солідарності може стати символ.
Долучіться до мене як до символу стражденної матері! Так, як Мати Марія плакала, так і я плачу над нашим розділеним світом.
Я молюсь і вірю, що незабаром настане визволення для Герша та інших коханих заручників, — а також для всіх тисяч невинних людей, що страждають у Секторі Гази. Настав час. Амінь! Нехай так станеться!
фінансово.
Щиро дякуємо!
