Почуття гумору — ознака шляхетної людини

Роздуми над Словом Божим на четвер V звичайного тижня, рік ІІ

Можливо, в цих словах Ісуса Христа, які він скеровує до жінки з Сирофінікії, ми відчуємо її приниження: «Дозволь спершу, щоб наситилися діти, бо недобре забрати хліб дітей і кинути щенятам». Не будемо тут роздумувати над тим, що мешканці Сирофінікії мали жахливий демонічний язичницький культ, що жителі цієї країни завжди були ворогами для Ізрáїля…

Важливе тут дещо інше: Ісус постає як уповні вільна людина. Його не можна змусити робити те, чого Він з якоїсь причини вирішив не робити.

Друга річ, над чим тут варто зупинитися в роздумах, — це та здорова дистанція, яку утворює поміж собою і цією жінкою Ісус Христос, тим, що насправді є жартом.

Саме таку роль у нашому житті грає жарт, гумор (не сарказм чи іронія, або цинічне висміювання): утворювати здорову дистанцію між особами.

Дуже небезпечно — і для психічної гармонії, і для внутрішнього здоров’я — не утримувати потрібну дистанцію до іншої людини. Якщо це людина, не знайома мені, я не повинен допускати стосовно неї вчинків та дій, очікувань, які можу робити стосовно приятеля, а до приятеля я не можу ставитися так само, як до своїх близьких. Здорові межі в стосунках зберігають внутрішній спокій.

Навпаки, коли я за будь-яку ціну намагаюся подолати дистанцію поміж мною і людиною, яку я дуже поважаю, але хочу більшого, — я руйную свій душевний простір, позбавляю себе внутрішньої свободи. А коли друга людина піддається моїм маніпуляціям, я зрештою полишаю її через розчарування в ній.

Хтось відповів на закид певної людини, що в ній розчарувався, питанням: «А навіщо було зачаровуватися?»

В парафіях я часто спостерігаю, як певні жіночки «штурмують» того чи іншого священника, який їм, можливо, сподобався. Коли такий священник намагається утворити дистанцію через жарт, рятуючи себе та інших від нездорового зближення, вони миттєво звинувачують його у хамстві, не усвідомлюючи при цьому, що самі насправді поводилися по-хамськи (бо порушували межі, яких не мають права ламати в стосунках із людиною без її дозволу). 

Ця жінка вловила жарт Ісуса Христа і дозволила Йому бути собою. Тому й отримала те, про що просила. Вона відразу знаходить своє властиве місце, бачить свою неповторну цінність, якої так довго шукала в стосунках з іншими. І коли вона змогла прийняти саму себе такою, якою вона є, — одразу ж змогла прийняти свою дочку такою, якою вона є, не порушуючи меж у стосунках із нею, а відтак даючи їй можливість розвитку, залишаючи їй свободу бути собою.

Дозволити Богу бути Богом, дозволити людині бути людиною може лише людина внутрішньо шляхетна. Будьмо шляхетними в стосунках із Богом та іншими, тоді будемо справді щасливими.