Проповідуючи під час Святої Меси з нагоди Всесвітнього дня богопосвяченого життя, Папа Франциск наголосив на важливості того, щоб пам’ятати про прихід Бога та очікувати Його, перешкодами для чого є занедбування духовного життя та пристосування до стилю світу.

«Браття й сестри, очікування Бога є важливим також і для нас, для нашої мандрівки віри», – наголосив Папа Франциск, промовляючи до кількох тисяч богопосвячених осіб, які 2 лютого 2024 р., у свято Стрітення Господнього, зібралися в базиліці Святого Петра у Ватикані на Святу Месу з нагоди Всесвітнього дня богопосвячених осіб. Згідно зі звичаєм, богослужіння розпочалося благословенням свічок і процесійною ходою із запаленими свічками. Про це повідомляє Vatican News.

Пам’ятати і чекати Господній прихід

На початку проповіді Святіший Отець вказав на постаті похилих віком Симеона та Анни як на приклад людей, які шукали та очікували Господа й зуміли розпізнати Його в Дитяткові, Яке Марія та Йосиф принесли до храму. «Нам корисно поглянути на цих двох літніх людей, терпеливих в очікуванні, пильних духом і витривалих у молитві. Їхні серця не дрімають, немов невгасимий смолоскип. Вони похилого віку, але мають молодість серця; вони не дають дням поглинути себе, бо їхні очі завжди звернені до Бога в очікуванні», – сказав він, зауваживши, що протягом свого життя вони пережили чимало розчарувань, але «не відправили на пенсію» надію, а тому, «зберігаючи живим очікування Господа, вони стають здатними прийняти Його в новизні Його приходу» у вигляді немовляти.

В цьому контексті проповідник підкреслив, що це очікування є важливим і для нашої віри. «Щодня Господь відвідує нас, промовляє до нас, об’являється в несподіваний спосіб, а наприкінці життя і віків прийде. Тому Він сам закликає нас не заснути, бути пильними, витривалими в очікуванні», – мовив Папа, підкреслюючи, що найгірше, що може з нами трапитися – це «приспати серце». «Думаю про вас, богопосвячені сестри і брати, і про дар, яким ви є. Думаю про кожного з нас, християн, сьогодні: чи ми ще здатні жити очікуванням?» – запитував Святіший Отець, спонукаючи замислитися над тим, чи занурення в інтенсивний ритм життя не призводить до того, що забуваємо про Бога, «Який завжди приходить?». «Іноді, мусимо це визнати, ми втратили цю здатність чекати», – додав він, виокремивши дві перешкоди, які сприяють цьому.

Розбудити прагнення Бога

Першою перешкодою Наступник святого Петра назвав «занедбування духовного життя», що стається тоді, коли «втома переважає над захопленням, звичка займає місце ентузіазму, коли втрачаємо витривалість на духовній дорозі», або ж коли негативний досвід перетворює нас у «гірких та згірчених людей». «Тоді необхідно відновити загублену благодать: відійти назад, повернутися через інтенсивне внутрішнє життя до духу радісного смирення, мовчазної вдячності», – сказав Папа, підкреслюючи, що для цього потрібна адорація, «праця колін і серця», конкретна молитва, яка «бореться і заступається», спроможна розбудити «прагнення Бога».

Звільнитися від міфу ефективності

Другою перешкодою, за словами Святішого Отця, є «пристосування до стилю світу», який врешті-решт «займає місце Євангелія». А наш світ – це світ, який «часто біжить на великій швидкості», вигоряючи в активізмі та намагаючись проганяти страхи за допомогою споживацтва чи розваг будь-якою ціною. В такому контексті очікування перестає бути можливим, бо потребує «здорової пасивності», наважитися «сповільнити крок». «Тож пильнуймо, щоб дух світу не увійшов у наші чернечі спільноти, в життя Церкви і на шлях кожного з нас, бо інакше ми не принесемо плоду. Християнське життя та апостольська місія потребують того, щоб очікування, дозріле в молитві та щоденній вірності, звільнило нас від міфу про ефективність, від одержимості результативністю і, перш за все, від претензії вмістити Бога в наші категорії, бо Він завжди приходить непередбачувано, в час, який не є нашим, і в спосіб, який не є тим, якого ми сподіваємося», – сказав Папа, заохочуючи за прикладом старця Симеона взяти на руки Дитя, «Бога новизни та несподіванок». «Приймаючи Господа, минуле відкривається на майбутнє, старе, що є в нас, відкривається на нове, яке Він породжує. Це нелегко, як ми знаємо, бо в чернечому житті, як і в житті кожного християнина, важко протистояти “силі старого”», – додав проповідник.