Нам загрожують крайнощі. Ісус це усвідомлює, тому хоче, щоб ми відновлювали сили.
Якщо помилки, скоювані в духовному житті, вимірювати мірою крайнощів, у які ми впадаємо, то напевно треба було би сказати про дві основні: надмірний гедонізм або спіритуалізм.
Гедонізм і спіритуалізм
Перша з цих помилок трохи закамуфльована. По суті, гедонізм означає зосередження на задоволенні та поставлення його у центр свого життя. Тобто це зовсім не мусить бути виразне і однозначне зосередження на тілі — хоча, звісно, саме тілесні задоволення становлять остаточну мету і сенс цього. Але ми нерідко будуємо своє життєве благополуччя, крутячись довкола тілесних прагнень і пристрастей, що нами командують, причому вони зовсім не обов’язково поєднані з сексуальною сферою. Інколи це просто прагнення різноманітних благ, чуттєвого комфорту, приємних емоційних переживань. Такі прагнення самі по собі не є нічим поганим; проблема починається тоді, коли вони починають керувати нашим духовним життям, панувати в ньому і підпорядковувати його собі. В такій ситуації духовність зводиться до своєрідного прикриття — форми виправдання своєї схильності замінювати щастя благополуччям, а якість стосунків із Богом визначається за рівнем мого доброго самопочуття.
По інший бік розташувалася помилка спіритуалізму. Тут, як можна зрозуміти, потреби і прагнення тіла сильно відсторонені, ба навіть пригнічені сферою духа. Така позиція визнає, що тіло — це перешкода для людини у спілкуванні з Богом, або щонайменше воно у цьому спілкуванні не має жодної вагомої участі. У підсумку, замість збудування гармонійної єдності між сферою духа й тіла, з’являється сильний дуалізм, який відділяє ці два порядки й ототожнює тіло з тим, що погане і грішне, а дух — із тим, що добре, чисте і благословенне. Це, вочевидь, помилка, яка більше нагадує гностичні єресі, аніж здорову християнську духовність.
Отже, як знайти належну рівновагу між цими двома крайнощами і правильно формувати своє духовне життя?
Заопікуватися собою
Відповідь, якщо трохи подумати, нам дає сам Ісус. Побачивши втому своїх учнів, які поверталися з інтенсивного служіння, Він сказав до них: «Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи». Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити, пояснює Євангеліст (Мк 6,31). Грецьке слово ἀναπαύσασθε («анапаузасте»), яке в цьому тексті використовує св. Марко, означає не тільки «відпочиньте», але також — а може, насамперед — «підкріпіться, освіжіться». Отже, йдеться про такий вид відпочинку, який принесе нам зміцнення і духовну «свіжість»; який через відповідну турботу про потреби і прагнення тіла не оберне його проти духовної сфери, але заново, з більшою енергією дасть їй собою керувати.
Бо тут діє мудрий принцип, що людина — це духово-тілесна єдність, і що ці дві сфери одна другу обумовлюють. Тому не можна — заради блага духа — ані заперечувати потреби тіла, ані так їх возносити, щоб вони домінували. Відпочинок і турбота про тіло мають служити для «освіження» і «підкріплення», щоб уся людина в своїй цілісності могла виконувати свою місію та покликання до щастя — у мудрій гармонії між духом і тілом.
Зрештою, саме про таку гармонію ідеться у християнській концепції аскези. А якщо так, то інтегральним її елементом має бути також і вміння відпочивати.
Переклад CREDO за: Александр Банька, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
