Архієрейський Синод УГКЦ в Україні оприлюднив «Послання щодо війни та справедливого миру в контексті нових ідеологій».
Цей документ має промовисту назву «Рятуйте пригнобленого з руки гнобителя» (Єр 22,3). Текст Послання затвердила 96 сесія Синоду, що відбулася 7–8 лютого 2024 року у Львові.
«Щодня ми отримуємо трагічні звістки про загибель українців; багато хто вже втратив рідних і друзів; ми стаємо свідками руйнування того, що є для нас найдорожчим, — нашої Батьківщини, нашого сімейного добробуту, нашого щастя, наших мрій. У таких обставинах дуже зрозумілою є схильність людини цілковито віддатися емоціям: поринути у відчай та безнадію або ж дозволити ненависті запанувати в душі. Ці почуття, розпач і ненависть, поневолюють нас й уражують нашу гідність, яку дарував нам Творець», — відзначено у Вступі.
«Передусім варто нам усвідомити, що для перемоги в боротьбі з таким підступним ворогом потрібна витривалість. Вона не має нічого спільного з байдужістю чи відмежування від того, чим живе країна і народ. Навпаки, витривалість завжди пов’язана з активністю, із жертовною любов’ю, яка готова до служіння впродовж тривалого періоду», — підкреслює документ Синоду.
На міжнародній арені ми бачимо підтримку нашої держави, але водночас стикаємося з браком розуміння всієї глибини та серйозності подій, зі сподіваннями на легке розв’язання конфлікту, з гіркотою констатують отці Синоду. Інколи чути «надто поспішні заклики до миру», а цей мир не завжди пов’язують із «належною вимогою справедливості». Багатовікове християнське вчення про мир та війну варто розглядати в контексті сучасного українського досвіду, каже Послання.
Документ розлого викладає погляд УГКЦ на причини сучасної війни росії проти України й тоталітаризми ХХ століття. Він викладає ті думки, що їх представники України та УГКЦ намагаються поширювати у світі: помилкою західних демократій було не засудити злочини СРСР у Другій світовій війні, які були не меншими, ніж скоєні нацистською Німеччиною; помилкою було вважати, ніби торгово-економічні стосунки з росією після розпаду СРСР сприятимуть її демократичному розвиткові. Кремль це використав на накопичення ресурсів для чергової війни. До того ж, західні демократії «заради економічної вигоди навчилися використовувати у відносинах з Росією подвійні стандарти», що очевидно порушує веління Божого Слова про нелицемірність.
Сучасний російський тоталітаризм підступніший за ті устрої минулого століття, бо він гібридний. «Перша риса нового російського тоталітаризму полягає в тому, що йому не потрібна ідеологія в такому вигляді, у якому вона була притаманна комунізму і націонал-соціалізму, — із власним ‘святим письмом’, тобто корпусом ‘канонічних’ текстів вождів та ідеологів, що в них викладено більш-менш зв’язну теорію стосовно майбутнього задля досягнення якоїсь утопічної ‘великої мети’. Така ідеологія, хоч була хибною і потворною, все ж хотіла мати власний ‘моральний кодекс’ і користувалася фразеологією соціальної справедливості. Натомість сучасний російський тоталітаризм не претендує на позитивний зміст і цілісну теорію; він є пропагандою нігілізму в його найгірших формах, і його мета — моральне розбещення людини, її дегуманізація задля перетворення на безвольне, байдуже до моральних цінностей знаряддя злочинів проти людяності», — вказує Послання.
Другою особливістю російського гібридного тоталітаризму є якісно вищий рівень технічних інструментів. «Московський рашизм ефективно користується здобутками інформаційних технологій, зокрема соціальними мережами. Цифрова (технологічна) революція певною мірою допомагає російській пропаганді у створенні іншої, віртуальної реальності, що радикально відрізняється від дійсності, ба більше — спотворює її», — аналізує ситуацію документ Синоду й підсумовує: «Сучасну російську тиранію можна назвати не лише гібридним, а й постмодерним тоталітаризмом».
Щодо України вступає в дію ще один чинник: «колонізаторська спадщина імперської росії». «Війна, яку веде Росія проти України, має всі риси неоколоніальної війни на Європейському континенті з чіткими ознаками геноциду». За цим формулюванням слідує висновок: «Знищення українства стало політичною програмою російського керівництва, його манією, яку підтримує значна частина громадян держави-агресора, що свідчить про нездоровий стан російського суспільства. Саме тому заклики до знаходження компромісу з росією, що їх Україна час від часу чує від деяких діячів міжнародної спільноти, навіть від представників релігійного середовища, не мають під собою реального підґрунтя».
Документ Синоду однозначно стверджує: «Компромісу неможливо досягти, якщо одна зі сторін заперечує саме існування другої. Росія не залишає Україні іншого вибору, окрім військового самозахисту. Ця війна є національно-визвольною боротьбою української громадянської нації за право на власне існування».
Послання уділяє місце розглядові проблеми ідеологічно спотвореного російського православ’я, відзначає безпосередню провину церковного керівництва за виникнення ідеології «русского міра», і висловлює біль через «глибоке моральне падіння Московського патріарха» та його прибічників, бо воно «бо воно компрометує християнство як таке й підриває довіру наших сучасників до Церкви і до всіх, хто послуговується Христовим іменем».
Українське суспільство довгі роки намагалося донести до міжнародної спільноти, що в росії зароджується нова агресивна ідеологія. Проте «нас ніхто не чув», — визнають отці Синоду. РПЦ «надала ідеології ‘русского міра’ квазірелігійного духу, зображаючи Росію як останній бастіон християнства на землі, що протистоїть силам зла», а водночас саме це «квазірелігійне вчення надало ідеологічного обґрунтування повномасштабній російській агресії проти України». Нині «весь світ є свідком найбрутальнішого використання росією християнських символів та євангельських образів задля виправдання наруги над міжнародним порядком, нападу на суверенну державу і масових убивств». Така деградація російського православ’я «виявила слабинки екуменічного діалогу». Його учасники, «маючи добру волю й наміри, залишалися глухими до попереджень, що Московська патріархія, як і в часи СРСР», тільки використовують цю добру волю й діалог як інструмент для своїх планів.
Негативно оцінюється в документі і європейська «realpolitik», і також пастка релятивізму, в якій застрягло сучасне європейське християнство. «Євангельська вірність правді, що в ситуації жорстокого зіткнення зі злом обертається на Христовий меч (пор. Мт. 10, 34), поступилася місцем ідеології політкоректності, що створює ілюзію можливості умиротворити зло», — вказано в Посланні. «Трагізм нинішньої війни полягає в тому, що перед загрозою постала вірогідність самої мови духовних цінностей, адже цю мову росія та інші авторитарні режими використовують, щоби схилити людські серця до страхітливого гріха», — відверто вказують отці Синоду. «Душі росіян замість голосу Бога чують голос земного кесаря, а тому стають беззахисними перед демонами російської історії».
У третій частині Послання розглянуто генезу ідеї про ненасильницький спротив, яким відзначалося християнство від початків існування. Відзначено, що вона «стала важливою частиною духовного досвіду людства», однак християнство не є непротивлінням. «Євангеліє є миролюбним і миротворчим, але не пацифістським (у сучасному значенні цього поняття)», — говорить цей документ і вказує на «право на справедливий суд, на самозахист, на недоторканність власного здоров’я і життя».
«Треба розрізняти силу й насильство, бо не всяке застосування сили є насильством», — чітко пишуть отці Синоду УГКЦ. «Заради досягнення позірного миру пацифісти часто готові — свідомо чи несвідомо — вивести порушників миру з-під відповідальності. Аргументи бувають різними і часом навіть високоморальними, як-от прагнення уникнути подальших людських жертв. (…) Агресор доходить висновку, що його насильство стає його законним правом». Цей спосіб нав’язування міждержавних стосунків знову нагадує міжнародний клімат перед початком Другої світової війни. Справді, агресор знову почувається безкарним і грає на цьому страхові. «Безпринципні пацифістські гасла умиротворення заохочують агресора до дальшого насильства», — знову підкреслює документ. Відмову України від ядерної зброї у 1994 році названо «пророчим жестом довір’я до сили міжнародного права з боку християнського народу та маніфестом його національних прагнень справедливої безпеки та миру. Цей жест сьогодні заслуговує на особливу увагу та новітнє осмислення».
Документ розглядає католицьке вчення про право на оборону та самозахист, питання «нейтральності» в сучасній війні та закликом до християн усього світу «усвідомити глобальність нинішньої загрози та утверджувати і розвивати силу справедливого міжнародного права. Хибною є переконаність частини світових суспільств, що ця війна є суто локальним конфліктом між двома народами, а тому, примиривши їх, можна буде повернутися до звичного комфорту. Сьогодні під загрозою — всі засади людської цивілізації».
Український прапор у Бородянці, знуйнованій російськими обстрілами. Фото: Сергій Супінський / AFP через Getty Images
фінансово.
Щиро дякуємо!
