Справжнє смирення завжди принесе нам життя

Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІІ тижня Великого Посту

Коли Ісус докоряє своїм землякам за невіру, Він одночасно ставить їм у приклад віру представників язичницьких народів: віру Наамана, про зцілення якого ми читаємо в сьогоднішньому першому читанні, і віру вдови з Сарепти.

Його земляки це порівняння прийняли за образу: язичниками представники Вибраного народу погорджували, прирівнювали їх до собак.  У віру Вибраного народу закралося помилкове бачення, що вони займають виняткову позицію в порядку спасіння лише завдяки своєму кровному походженню від Авраама. Чеснота вірності Авраама у свідомості Вибраного народу відходить на другий план. Не треба робити вже ніяких зусиль: твоя кров, тобто твої предки, вже про це подбали. Тобі залишається цим пишатися.

Перше читання відкриває перед нами смирення Наамана. Єлисей говорить йому: аби зцілитися від прокази, він має зануритися в Йордані. Нааман спершу обурюється — мовляв, чи у мене, в моїй батьківщині, мало рік, які насправді більші за Йордан? Проте покірна порада слуги допомагає йому прийняти слово пророка і він омивається у Йордані.

Подібно і у випадку зі вдовою з Сарепти: вона смиренно слухається пророка Іллю і той оживляє її сина (див. 1Цар. 3, 17нн).

Ісус Христос протиставляє віру представників язичницьких народів невірі своїх земляків, аби ми ясно побачили: наше звання, наші родові корені ще нічого не говорять про нас, ми даремно ними пишаємося. Віра, яка подобається Богові, навпаки, вимагає постави смирення перед обличчям Бога кожного дня. Смирення — це не самоприниження, а прийняття правди про себе, прийняття також своїх слабкостей та обмеженості, особливо у справі власного спасіння. Ми не можемо бути впевненими у своєму спасінні до кінця нашого життя, можемо лише мати надію і довіру до Бога. «Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать» (1Пт 5, 5). Ознакою гордині є також  перебування в певній ілюзії стосовно себе і своєї позиції у світі. Земляки Ісуса свою гординю виправдовували своїм станом: вони — «діти Авраама». Коли Господь забрав від них це прикриття, їхня гординя відкрила своє справжнє обличчя — злобу, яка провадить до смерті: земляки виводять Ісуса поза село, щоб Його вбити, скинувши зі скелі. Натомість смирення Наамана і вдови з Сарепти принесло їм життя: власне, Нааману, а вдові повернуло життя її сина. Правдиве смирення завжди принесе нам життя.