«На жаль, у релігійних зацікавленнях можна заблукати до такої міри, аж людина майже забуває про те, що в наших стосунках із Богом найважливішою є молитва».
Так пише у своїх нових роздумах о. Яцек Салій ОР.
На жаль, у релігійних зацікавленнях можна заблукати до такої міри, аж людина майже забуває про те, що в наших стосунках із Богом найважливішою є молитва. Звісно, не йдеться про легковажне ставлення до викладення нам істин віри та порушення релігійних питань. Радше про чуття щодо фальшивих пророків, яких правда не цікавить, бо їхня мета — сподобатися читачам і слухачам. Така «побожна балаканина» здатна знеохотити навіть до святого Євангелія…
Говоримо, отже, про розрізнення розмов про Бога (і загалом про теми, які стосуються віри) і звертання свого серця просто до Бога, який нас любить і якому ми можемо довіритися. Розмови про Бога можуть як полегшувати, так і ускладнювати наше життя молитвою. Натомість відкривання серця назустріч Живому Богу — річ безсумнівно важливіша.
1 Слухайте, діти, батьківське навчання, і зважайте, щоб розуму набрались,
2 бо я даю вам добру науку; навчання мого не покидайте.
23 Більш ніж щось інше пильнуй своє серце, бо з нього б’ють життя джерела.
24 Відкинь лукавство уст від себе, і губ неправду віддали від себе.
25 Очі твої нехай дивляться просто, вії твої нехай зорять перед тобою.
26 Вирівняй стежку для ноги твоєї, нехай усі твої дороги будуть прості.
(Книга Приповідок, 4 розділ)
Як можна керувати своїми релігійними зацікавленнями, щоб вони не перевантажили нас аж до тієї міри, що закрили би нас від справжнього зв’язку з Богом? Я маю дві поради.
Перша порада: коли думаємо про Бога і замислюємося над різними релігійними питаннями, варто відкинути думку, нібито Бог десь від нас далеко. Правдивий Бог, який нас любить, — більше ніж всюдисущий. Він повністю присутній у будь-якому місці. А отже — як молився цар Соломон — «небо і небо небес не можуть тебе вмістити!» (1 Цар 8,27б).
Кажучи коротко, Він ближчий до нас, ніж ми — самі до себе. А з цього випливає, що ми можемо звертати безпосередньо до Нього наші думки, слова й серця. І всі наші питання стосовно Нього, і всі наші роздуми відбуваються в Його присутності. Нагадування собі про те, що ми постійно перебуваємо «перед Його обличчям», значною мірою зберігає в нас саму здатність молитися. Це прекрасний дар, який від Нього отримали ми всі, найімовірніше — також і ті, хто вважає себе невіруючим.
Друга порада: остерігаймося мудрувань. Хтось переконливо пояснив, у чому це полягає. Уявіть, що ви вперше в житті летите літаком. І одразу прямуєте до кабіни пілота й кажете йому: «Цей руль треба тримати отак, оті кнопки треба натиснути, а ще вигляд буде красивіший, якщо оті індикатори вимкнути».
На жаль, нерідко наше говоріння про Господа Бога особисто і наші думки про Церкву відзначаються саме такою «мудрістю». Постійно чути якихось людей, які прекрасно знають, яким повинен бути Бог, а тим більше — якою повинна бути Церква. Про молитву такі люди, може, і взагалі не думають.
На щастя, такі мудрагелі не є загальним явищем, і багато хто з нас молиться по-справжньому, а ще більше з нас бажають цієї правдивої молитви навчитися.
Додам кілька слів про те, що я раджу людям, які би хотіли навчитися доброї молитви. Пильнуйте за недільною Месою — завжди починаю з цього. Так, Євхаристійна літургія це «більше ніж молитва»: в ній уприсутнюється любов, яку Бог нам явив через свого Сина, Ісуса Христа. Однак Служба Божа безсумнівно також є молитвою.
Беручи в ній участь регулярно, щонеділі, ми отримуємо щораз глибше втаємничення в уміння молитися (якщо переживаємо богослужіння відкритим серцем, а не щоб «відбути»). Ми щоразу краще вчимося того, як до Бога звертатися, про що Його просити, за що Йому дякувати і як Його прославляти.
Переклад CREDO за матеріалами: Opoka
Фото beate bachmann, Pixabay
фінансово.
Щиро дякуємо!
