Нещодавно мою увагу привернули кілька рядків з Євангелія від Йоана, коли натовп, що йде за Ісусом, раптом чує голос Божий. Одні кажуть, що то був грім, інші — що то був голос ангела… Я перечитала ці слова кілька разів, бо раніше ніколи не звертала на них уваги.
«І голос із неба злинув: “І прославив, — і знову прославлю!” Народ, що стояв там і чув те, говорив: “То був грім”. А інші: “Ангел промовляв до нього!” Та сказав Ісус у відповідь: “Не заради Мене ізлинув голос той, лише заради вас”» (Йн 12, 28-30).
Розмірковуючи над цим уривком, я думала про людей у натовпі, про те, як вони прожили решту свого життя протягом багатьох наступних років. Чи вони цінували той факт, що не тільки бачили і спілкувалися з Ісусом, але й чули голос Бога Отця? Адже це слухання було безпосереднім фізичним досвідом — не йшлося про те, щоб чути Бога, який говорить через Святе Письмо, або чути Його голос у своєму серці. Чи згадували вони той день, коли почули «грім», через який промовляв Бог? Як це вплинуло на їхні життя?
Від рабства до благодаті
У той самий час, коли я думала про це, я читала книжку норвезького єпископа Еріка Вардена «The Shattering of Loneliness», який досліджував акти пам’яті в усьому Святому Письмі. Єпископ, зокрема, запрошує нас пригадати, коли ми були свідками того, як Бог діє в нашій власній історії. Він не говорить про приголомшливо чудові моменти в нашому житті, натомість звертає увагу на нашу особисту подорож від рабства до свободи — подібно до виходу з єгипетського рабства. Сюди належать моменти гріха, болю та сорому в нашому житті. Христос користається з цих моментів для нашого відкуплення.
Формулювання нашої власної історії визволення стане нам у пригоді, бо «лише пригадавши, ким я був, я можу визнати, ким я став завдяки благодаті». Щоб бути в змозі цінувати те, куди нас привела благодать, ми маємо усвідомлювати цілу свою подорож — і бути вдячними за неї.
Та проблема в тому, що нас постійно огортає забуття. Ми гадаємо, що отримали дане нам за правом, і цей смог затьмарює ретроспективу вдячності. Ми заявляємо про права там, де діє благодать, і тому стаємо невдячними.
Забудькуватість і невдячність
Що, коли люди з того натовпу поволі забули про те, що чули голос Бога? Що, коли ті, кого зцілили чи пробачили, провели решту життя, насолоджуючись отриманою свободою і здоров’ям, але поступово перестали думати про того, хто їх врятував? Ми бачимо це в історії про зцілення десяти прокажених — лише один чоловік повертається, щоб подякувати Ісусу. Чим менше ми пам’ятаємо, тим менша наша вдячність. А чим менша наша вдячність, тим далі ми відходимо від Бога, джерела життєвих благ і нашого щастя.
Як пише єпископ Варден, кожен із нас має свою історію визволення. Ми не повинні робити з цього фетиш і безладно це проголошувати, але ми не повинні про це забувати.
Згадайте про грім
Знайдіть хвилинку, щоби з молитвою пригадати сьогоднішній день. Яка ваша особиста історія визволення? Від якого гріха Ісус звільнив вас особисто? Після скількох років блукання у пустелі зневіри, апатії, бездушності чи самовпевненості Він вивів вас на свободу? Яку темряву ви переживали, перш ніж Він пронизав її світлом правди й любові? Де у вашому житті гримів голос Бога: чи то повільним тривалим гуркотом, що з часом посилювався до крещендо, чи то короткими, але інтенсивними спалахами?
Не забувайте про цей грім. Не вдавайте, що ви його не чули, або що у цьому немає нічого особливого. Визнайте біль своїх помилок і подякуйте Богу за ваше відкуплення — від учора до завтра.
Переклад CREDO за: Сесилія Піґґ, Aleteia