Наші моральні уявлення, засновані на здоровому глузді, часто припускають, що у світі є дві протилежні сили: добро і зло, які перебувають у постійному конфлікті, подібно до двох рівнозначних сил, що борються за панування.
Ця дуалістична картина вводить в оману. Вона ризикує надати злу певну гідність і вагомість, яких воно насправді не має. Я хочу запропонувати альтернативну моральну теорію — більш витончену, підступну і навіть збочену: зло не має власної справжньої сутності. Воно радше паразитичне, бо існує лише як спотворення істини.
Святий Августин, борючись з маніхейською єрессю, яка розглядала добро і зло як два споконвічні принципи, зробив рішучий прорив, стверджуючи, що зло — це privatio boni (відсутність добра). Так само, як темрява — це не позитивна реальність, а відсутність світла, так і зло — це не щось самостійне, а заперечення того, що є. Завдяки цьому міркуванню можна було би розширити гіпотезу святого Августина. Зло — це не виключно відсутність добра. Це спотворення, зіпсуття і фальсифікація. Зло функціонує не просто як порожнеча, а як збочена мімікрія: воно підробляє добро, водночас заперечуючи істину.
Отже, грішити означає не лише відвернутися від добра, а й втекти від самої реальності. Гріх — це рух у нереальність, захоплення фантазією, навмисна підміна істини облудою. У найвищому сенсі це відхід від Бога, який є Істиною, і падіння у брехню й оману. Цей діагноз точно відповідає розповіді про гріхопадіння в Книзі Буття: змій спокушає не силою, а обманом, насаджуючи брехню, яка спотворює сприйняття Адамом і Євою реальності: «будете як боги». Їхній гріх народжується у нереальності, у виборі первісної брехні замість Божого слова.
Цю динаміку зла як брехні можна простежити протягом усієї історії людства, оскільки кожен акт зла, великий чи малий, зрештою є актом проти певної істини. Коли багаті утискають бідних, вони заперечують істину людської гідності. Люди, які поширюють брехню і пропаганду, прагнуть знищити саму реальність, замінюючи її політичними ілюзіями. Навіть у найглибших куточках людського серця діє те саме правило: наші залежності, маніпуляції, неврози і жорстокість кореняться в брехні, незалежно від того, чи виявляється вона зовні, чи культивується всередині як раціоналізація для нас самих.
Істина людської особистості полягає в тому, щоб жити у згоді зі своєю природою, скеровуючи свій природний розум і волю до того, що реальне. Чесність — це не лише абстрактна соціальна, але й важлива практична чеснота. Бути чесним із собою, і зрештою з Богом, означає жити у єдності з реальністю такою, якою вона є насправді. Коли ми діємо всупереч цьому, ми порушуємо власну волю і стаємо співучасниками глибокого стану «нереальності». Ми ставимося до ілюзії як до субстанції, а до фантазії — як до факту, і таким чином дозволяємо злу запанувати у наших серцях.
У цьому світлі моральне падіння — це не непокора моральній заповіді, а участь у брехні. Зло процвітає лише тією мірою, якою воно здатне переконати нас сплутати тінь зі світлом. Отже, чинити йому опір означає повністю прийняти істину, не лише на словах, а й у самому нашому бутті, тримаючись реальності, якою її створив Бог. Добро та істина — це природно нероздільні сили. Зло, коли зірвати з нього маску, це не що інше, як заперечення їх обох.
Переклад CREDO за: Д.П.Кертін, Catholic Exchange
фінансово.
Щиро дякуємо!
