Роздуми до Слова Божого на середу ІІІ тижня Великодня
Ви хоч і побачили Мене, але не вірите. Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть (Йн 6, 36а-37)
Не достатньо навіть бачити, щоб повірити. Бо віра — це акт волі, це прийняття якоїсь істини серцем, внутрішня згода на цю істину. А також формування свого життя згідно з цією істиною. Але віра — це передусім благодать, дарована Богом: «Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть» (Йн 6, 37). В цьому здається є якась суперечність: з одного боку віра — це акт волі самої людини, а з іншого — благодать, яку не можна заслужити. Насправді суперечності немає: Бог звертається до кожного серця, дає кожній людині шанс отримати ту благодать віри, яка через єдність з Ісусом Христом приводить нас до єдності з Богом Отцем у Святому Духові. Проте дія Божої благодаті настільки делікатна і Бог настільки шанує вільний вибір людини, що люди дуже часто нехтують цією благодаттю …
Зараз ми не можемо бачити Ісуса Христа тілесними очима, але маємо благодать віри, завдяки якій Ісус може сказати нам сьогодні: «блаженні ті, які не бачили, а повірили» (пор. Йн 20, 29).