Європейський суд із прав людини розглядає спір між розлученими батьками щодо того, в якій школі має навчатися їхня дочка: у світській чи католицькій.
Інститут Ordo Iuris подав до Європейського суду з прав людини висновок «друга суду» у справі, що стосувалася сімейного спору в Іспанії, який розпочався у 2018 році.
Розлучені батьки роками не могли досягти згоди щодо вибору школи для своєї 3‑річної доньки. Мати записала дитину до світської державної школи, яка включала дошкільний заклад та початкову школу. Батько хотів, щоб дитина навчалася у приватній католицькій школі. Батьки мали спільну опіку над дитиною, тому рішення щодо школи вимагало рішення сімейного суду.
Спочатку суд постановив, що дівчинка повинна залишитися в державній школі, де вона вже навчалася. Через рік батько знову подав апеляцію, і цього разу суд виніс рішення на його користь. Суд постановив, що обрана батьком приватна католицька школа краще відповідає інтересам його доньки — зокрема через кращі умови та обладнання, а не виключно через її релігійний характер. Апеляційний суд підтримав це рішення, і дитина почала відвідувати цю школу у вересні 2019 року.
Мати оскаржила ці рішення до Конституційного суду Іспанії. 2024 року КС задовольнив її апеляцію, скасувавши попередні рішення на користь батька, й призначив повторний розгляд справи. На думку суддів, 9‑річна на той час дівчинка мала ходити до державної школи як більш «нейтрального» середовища. За обґрунтуванням КС, суди нижчої інстанції не змогли належним чином розглянути суть спору, надмірно зосередившись на тому, що католицька школа, про яку йдеться, має кращі організаційні та навчальні умови, і недостатньо — на аналізі спору між батьком і матір’ю. Конституційний суд наголосив, що релігійний характер школи, запропонованої батьком, визначає всю її освітню, педагогічну й методичну модель.
Невдовзі після цього батько подав заяву до Європейського суду з прав людини, звинувативши Іспанію в порушенні кількох прав. По‑перше, він стверджував, що сталося невиправдане втручання в його та доньчине сімейне життя (стаття 8 Європейської конвенції з прав людини). По‑друге, він посилався на свободу віросповідання, стверджуючи, що вибір релігійної школи є формою реалізації його релігійних переконань (стаття 9 ЄКПЛ). По‑третє, батько заявив про дискримінацію за релігійною ознакою — оскільки, на його думку, до переконань матері дівчинки суди ставилися більш прихильно, ніж до його власних позицій (стаття 14 ЄКПЛ). По‑четверте, в заяві вказано, що держава не поважала його право забезпечити доньці освіту, відповідну його релігійним та філософським переконанням (стаття 2 Протоколу №1 до ЄКПЛ).
Страсбурзький суд офіційно не повідомляв уряд Іспанії про подання скарги до 2026 року, коли дівчинці вже сповнилося 11 років. На той час Інститут Ordo Iuris подав клопотання до Президента V секції ЄСПЛ про допуск до провадження як amicus curiae («друг суду» — юридичний термін, що означає незалежну особу чи організацію-неучасника судового процесу, який надає суду експертну інформацію). Прохання було задоволено.
У травні Інститут представив свій юридичний висновок, вказавши, що принцип державного нейтралітету не закріплений у Європейській конвенції з прав людини, а випливає з практики ЄСПЛ, яка виводить його зі свободи віросповідання (стаття 9 ЄКПЛ). Практика ЄСПЛ не означає, що держави-члени Ради Європи зобов’язані впроваджувати секуляризм, тобто сприяти нерелігійним світоглядам, водночас лише терпимо ставлячись до релігійних світоглядів. Інститут Ordo Iuris наголосшує, що немає підстав вважати світську школу більш «нейтральним» середовищем, ніж школа релігійна, — враховуючи, що секуляризм це не об’єктивна істина про світ, а специфічний філософський погляд, із яким можна погоджуватися або не погоджуватися. У разі конфлікту між батьками щодо вибору школи слід враховувати права кожного з батьків, якість освітніх пропозицій, пропонованих навчальними закладами, та власну думку дитини, що відповідає її віку і зрілості. Однак немає підстав апріорі вважати, що світська школа є більш «нейтральним» середовищем для дитини, оскільки це по суті виражає схильність суду до світського світогляду.
Це справа набагато масштабніша, ніж просто сімейний конфлікт. Вона порушує фундаментальне питання про межі державної влади у сфері виховання та свободи совісті батьків у Європі. Судова практика ЄСПЛ досі захищала широку автономію батьків у питаннях релігійного та ідеологічного виховання їхніх дітей (зокрема у справах проти Німеччини щодо обов’язкового шкільного навчання та у справі проти Італії, де Суд постановив, що присутність релігійних символів у школах не порушує нейтралітету).
Якщо ЄСПЛ підтвердить лінію Конституційного суду Іспанії — це може сигналізувати про серйозний «зсув» у бік обов’язкового секуляризму в школах, що буде тривожним для країн із сильною християнською традицією. Це вирішальне питання в часи зростання культурної та релігійної поляризації на континенті. Рішення може вплинути на сотні подібних шлюборозлучних спорів у Європі, де один із батьків є віруючим, а інший — ні. Ordo Iuris підкреслює небезпеку створення судами ієрархії світоглядів, що може призвести до дискримінації людей із релігійними переконаннями. Зрештою, благо дитини слід оцінювати індивідуально, а не крізь призму ідеологічного припущення про перевагу секуляризму.
Інститут Ordo Iuris стежить за розглядом справи в ЄСПЛ. Дата рішення невідома, хоча на практиці рішення зазвичай приймається не раніше ніж через рік після того, як справа була доведена до відома уряду.
Фото ілюстративне
фінансово.
Щиро дякуємо!
