Бог хоче увійти в моє реальне життя і говорить до мене моєю мовою

Роздуми над Божим Словом на середу ХVІ Звичайного тижня, рік ІІ

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинає розділ, в якому Євангеліст Матей умістив низку притч Ісуса Христа (притчі про сіяча, про пшеницю і кукіль, про гірчичне зерно, закваску, про скарб, перлину і про сіті).

На початку цього блоку притч апостол Матей показує, як Ісус починав проповідь:

«Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря; і зібралися біля Нього численні натовпи, так що Йому довелось увійти і сісти у човен, а всі люди стояли на березі. І Він багато розповідав їм притчами» (Мт 13, 1-3). Цей опис, можливо, є вступом до цілого блоку. Завдяки йому слухач і читач міг би зрозуміти: Ісус не проповідує відсторонено, згори, як філософ, який, сидячі на самоті, роздумує над важливими справами буття, а потім навчає з кафедри. Євангеліст Матей тут двічі вживає дієслово «виходить» (входить) і щоразу після них ставить наступне дієслово: «сів» (сидів). Це також можна зрозуміти так, що прагненням Ісуса є увійти в життя людини:  перебувати з людьми у їхньому житті, бути з людиною (сидіти). Притчі Він використовує як засіб донести глибоку істину через зрозумілі для кожного слухача речі та справи: бо кожен з Його слухачів знав, як саме заквашують тісто; яким інколи маленьким і непомітним може бути насіння, з якого пізніше виростає велика рослина; кожен бачив кукіль і знав, як важко відрізнити його стебла від молодої ще пшениці — тощо. Ісус говорить до людей звичайною, доступною мовою. Однак говорить про справи, які стосуються речей хоч і невидимих, духовних, але таких само реальних, як згадане зерно чи закваска. Ці справи стосуються Царства Його Отця.

Такий спосіб мовлення і перебування Ісуса з людьми розкриває нам Його серце. Бо кажуть: коли хочемо пізнати, що насправді є в серці іншої людини — чи стосовно  нас особисто, чи справи, яка нас стосується, — то варто подивитися насамперед на вчинки, які вона звершує в цих ситуаціях. Обізнані у спілкуванні люди, щоби зрозуміти, чи хтось (наприклад, майбутній партнер у бізнесі) не є лицемірним, завжди спостерігають за тим, як він поводиться з простими людьми (наприклад, як він поводитиметься з офіціантом чи звичайним працівником), і з цього роблять висновок наскільки ця людина щира.

Коли читаємо згаданий вступ до притч — відчуваємо, що Ісус щирий і правдивий у своєму спілкуванні з кожною людиною. І люди, які виходили послухати Його, це відчували.

Крім цього, Він говорить їм про те, що є справжнім глибоким прагненням людського серця, і розповідає про це доступною для них мовою: образами, взятими зі звичайного життя для пояснення Небесного Царства.

Сьогоднішнє Євангеліє спонукає мене до роздумів над такими двома речами. Це думки про прояви Його любові до нас, до мене особисто.

Перший прояв Його любові — в тому, що Господь завжди прагне бути в моєму реальному житті, не у віртуальному. Він ніколи не захоче бути присутнім у моїх мріях, мареннях, снах чи, наприклад, у думках про те, що про мене думають інші. У мріях я Його не зустріну. Навпаки, я зустрінуся з Ним у моєму реальному житті: де я, наприклад, беру відповідальність за життя своє чи своїх близьких не на словах, а ділами. Навіть якщо я помиляюсь, Він все одно буде поруч. Ісус є Богом Живим, котрий прагне бути в моєму житті, а не в моїх ілюзіях. Отже, перший прояв Його любові: прагнення бути з нами в нашому конкретному, актуальному житті.

Другий прояв Його любові — це прагнення говорити зі мною доступною мені мовою: це мова мого життя, тобто подій мого життя. Тут я відкриваю для себе сенс молитви і правду про молитовне життя. У молитві я приходжу до Ісуса зі своєю конкретною потребою. Я цю потребу маю Йому представити, маю Йому про це сказати чи запитати Його про це. Однак після цього дія молитви не завершується: я шукаю відповіді на свою молитву в подіях свого життя.

Якщо я про щось щиро у Нього прошу, Ісус не залишає мого прохання без відповіді; але відповідь я маю пошукати у своєму житті. Я душе швидко розчаруюсь, якщо шукатиму в молитві та спілкуванні з Богом того, щоб Він усе виконав «так, як мені хочеться». Наприклад, прошу Господа про розв’язання моїх проблем у бізнесі. І все одно все йде не так, як я хотів: прибутку немає, проблеми з постачальниками або щось інше. Проте Господь хотів мені вказати на якусь занедбану сферу мого життя — а можливо й бізнесу. Хтось може досить делікатно звернути на щось мою увагу, повернути думку до того, щоб я сів і обговорив зі своїми співпрацівниками, що вони думають про розвиток нашої фірми, пошукав ради в іншому місці тощо. Це може бути що завгодно. І ось тоді наступного дня я приходжу на молитву і обговорюю з Ісусом те, що зустрів і пережив минулого дня.

Так я поступово доходжу до того, що є головним у моєму житті. Адже головним є не моя успішність у земному бутті (вона важлива, але не головна), а моє щоденне живе спілкування з Ісусом. Це спілкування повинно постійно розвиватися, в живому спілкуванні з Ісусом мають поглиблюватися стосунки взаємної довіри і любові. Ось цей зв’язок з Ісусом, який має зростати з дня на день, і є тією перлиною, про яку Ісус розповідає в подальших притчах 13‑го розділу Євангелія від Матея; це і є те саме гірчичне зерно, з якого виростає велике дерево мого живого зв’язку з Господом, на гілках якого можуть сховатися різні проблеми мого життя.