Роздуми над Словом Божим на понеділок ХХІІ Звичайного тижня, рік ІІ
«Того часу Ісус прибув у Назарет, де був вихований, увійшов за своєю звичкою в день суботній до синагоги та встав, щоби читати».
Як бачимо з цього тексту, відвідини храму щосуботи — це звична справа для Ісуса. Ця звичка була вихована в Ньому з дитинства. Власне наші звички показують те, ким ми є насправді.
Чи знаєш ти свої звички, які тебе будують? А може маєш звички, які день за днем тебе руйнують? Тут не потрібно докладати багато зусиль: все, що ти на сьогодні маєш, — це твої, крок за кроком вироблені, певні «звички», якими ти щодня користуєшся.
Щодня читаю Слово Боже — і це мене будує, виховує сильну у вірі особистість, відданого християнина…
Щодня пліткую — і моє серце стає заздрісним, нещирим, та ще й невблаганним до інших…
Щодня по цукерці, а то й по дві в перекусі, і за декілька років — проблеми зі здоров’ям і зайвою вагою…
Щодня… що?
Перше, що зробив Ісус після того, як «увійшов за своєю звичкою в день суботній до синагоги», це «встав, щоби читати». Читати Слово Боже.
Ісус в особі священника щонеділі — ба й навіть щодня — читає нам Слово Боже. Ти не думав про те, щоб Євхаристія стала звичною справою у твоєму житті? Завжди пам’ятати про неї, хоч би де ти не був… навіть під час хвороби, відпочинку…
«Згорнувши книгу, Він віддав її слузі та й сів, а очі всіх у синагозі були зосереджені на Ньому».
«Були зосереджені» — в іншому значенні «напружено вдивлялися» в Ісуса, ніби чогось чекали. Чого вони від Нього очікували? Можливо певної дії, чуда, які Він робив у Капернаумі…
Присутні хотіли чуда, а чудо вже сталося, тільки вони його не прийняли. Вони не зрозуміли того слова, що їм читав Ісус. Проголошене Слово спасіння, керигму, вони не прийняли до своїх сердець. А навіть і обурилися, бо Він не виправдав їхніх очікувань.
Ти пробував якось замислитися, в якому внутрішньому налаштуванні приходиш до храму на Службу, чого очікуєш від Бога?
Кажеш, що прагнеш служити Богу і жертвувати на доброчинність. Але тобі постійно бракує часу і коштів. Не віриш, що, віддаючи, отримаєш більше. Що, допомагаючи та жертвуючи зовсім трохи, прийдеш до чогось більшого.
Ми в усьому намагаємось знайти вигоду для себе, обділити себе аж ніяк не можемо!
От і назаретяни знали, що Ісус — син Йосифа, їхній земляк. І очікували для себе і свого міста певних привілеїв. Чогось кращого й більшого, ніж десь там у Капернаумі.
«А Він промовив до них: «А як же ж, скажете Мені цю приказку: “Лікарю, вилікуй самого себе!” Зроби й тут, на cвоїй батьківщині, те, що, чули ми, сталося в Капернаумі “».
У наш час нічого не змінилося. Мислимо так само, хоча «декорації» інші. Якщо маєш «гарні зв’язки», то перед тобою відчиняється багато дверей і можливостей, і ти майже не докладаєш для цього своїх власних зусиль.
Ісус як приклади наводить язичників: жінка-вдова з Сарепти Сидонської, Нааман Сирієць, — і порівнює з Вибраними (з народом Ізрáїля, тобто також і з тими, хто сидить ось тут, у цій синагозі й ревно слухає Слово), наголошуючи, що саме ті язичники були спасенні за часів пророка Іллі та Єлисея.
Мабуть, це був болючий удар по їхній «побожності» — адже юдеї мали упередження до інших народів. І таке порівняння ніби принижує тебе, твої амбіції, гординю, твою впевненість у тому, що ти кращий. Кращий тільки тому, що походиш з іншого народу. Невже я повинен зійти зі свого п’єдесталу, на куди я сам себе возніс? Увійти у поставу покори, смирення?
«Почувши це, всі в синагозі сповнилися гнівом. І, вставши, вигнали Його геть з міста, і повели Його до урвища гори, на якій було збудоване їхнє місто, щоб Його скинути».
Вони вибрали скинути вниз Ісуса, а не себе. Не прийняли Його Слова. Коли ставиш себе, свої потреби на перше місце, Бог від тебе віддаляється. І це не тому, що Він так хоче: ти сам зробив свій вибір.
«Та Він, пройшовши поміж ними, віддалився»…
фінансово.
Щиро дякуємо!
