Роздуми над Словом Божим на четвер ХХІІІ звичайного тижня, рік ІІ
У Законі Мойсея панував принцип пропорційності кари за вчинений злочин: око за око, зуб за зуб, життя за життя… Це був неабиякий прогрес порівняно з жорстокими звичаями неспівмірної помсти стародавніх, уособленням яких є постать патріарха Ламеха: той хвалився, що вбиває людину за завдану йому рану й дитину — за нанесений синяк (пор. Бут 4, 23). Закон Мойсея переносив кару за завдану кривду з площини помсти у площину справедливості та обмежував сліпу вендету.
Ісус у своєму вченні йде набагато далі. Він каже любити ворогів. Причому це не якісь там абстрактні вороги, а конкретні особи, які тобі вчинили щось погане або мають такий намір: ті, що ненавидять тебе, ті, що зводять на тебе наклепи… Погодьмося, це дуже сильно сказано: «Тому, хто б’є тебе по щоці, підстав і другу». Важливо правильно зрозуміти Ісусові слова. Це не заклик не реагувати на зло та опустити руки перед несправедливістю. Навпаки — постава учня Ісусового має бути активною, причому у практичному й духовному плані: «добро робіть тим, які ненавидять вас; моліться за тих, які зневажають вас». У боротьбі зі злом слід позбутися прагнення особистої помсти, реваншу. Якщо ми покараємо кривдника хай навіть слушною, пропорційною карою, і при цьому прагнемо лише цієї кари — насправді, це не ми перемогли зло, а воно нас. Воно вже заволоділо нами, увійшло в наше серце. Остаточно зло можна перемогти лише добром.
Чи не утопія цей заклик любити ворогів? Головний аргумент, на який спирається Ісусова логіка, у прямому сенсі теологічний: любити слід усіх людей, бо всі ми — діти Божі, бо Всевишній «добрий і до невдячних, і до злих». За цим стоїть глибоке переконання, що усі без винятку люди потенційно добрі, навіть ті, які тут названі невдячними та злими. Часом ця Богом вкладена доброта покрита товстим шаром бруду, спотворена до невпізнання тим, що ми називаємо наслідками первородного гріха. Але вона є. У цьому переконанні — глибинна суть християнства. У вірі в доброту людей.
фінансово.
Щиро дякуємо!
