Мати Тереза з Калькутти

Римо-катол.: 5 вересня (довільний спомин)

Сьогодні Церква згадує в Літургії жінку, чиє ім’я сміливо можна назвати одним із найвідоміших у ХХ столітті. Й це не перебільшення: його знають сотні мільйонів, якщо не мільярди, людей в усьому світі. Людей різних за походженням і суспільним станом, національністю і віровизнанням, життєвими принципами та політичними поглядами. А її заслуги перед усією світовою спільнотою відзначені Нобелівською премією миру за 1979 рік. Про неї написано книжки і статті, знято телепередачі й кінофільми. Йдеться про католицьку черницю, засновницю жіночого Згромадження Сестер Місіонерок Любові, св. Терезу з Калькутти, відому всьому світові як Мати Тереза.

Її ім’я пов’язане з місцем, де вона здійснила своє подвижництво, — містом Калькуттою в Індії, тій країні, з якою вона міцно зв’язала своє життя, віддаючи саму себе на служіння Господу. Але народилась вона за тисячі кілометрів від Калькутти — в Македонії, в заможній родині албанського підприємця. Тому потім вона скаже: «За походженням я албанка, за громадянством — індуска, за віросповіданням — католицька черниця, через своє покликання я належу всьому світові, а своє серце я повністю віддала Серцю Ісуса».

Аньєза (Агнес) Гондже Бояджіу — таким було її світське ім’я — була в сім’ї наймолодшою дитиною. Коли дівчинці було 8 років, її батько загинув у національно-визвольних змаганнях. Відтоді, втративши джерело доходу, яким був батьківський бізнес (він був співвласником будівельної фірми), сім’я жила в крайній бідності. Тим не менш, згадуючи ті часи, Мати Тереза казала: «У мене було щасливе дитинство».

Щоб прогодувати дітей, матері довелося важко працювати, але вона не занедбувала обов’язку їх виховання. Насамперед — виховання у вірі. Вона привчила дітей до щоденної молитви, брала їх із собою на Службу Божу. Самі бідні, вони разом відвідували потребуючих і хворих, допомагали їм чим могли. Агнес, крім того, змалку захоплювали розповіді про місіонерів: вона могла слухати їх годинами. Отже недивно, що, коли їй виповнилось 18 років, вона залишила домівку з наміром стати черницею.

Дівчина вступила до місійного згромадження сестер із Лорето. Готуючись до місії в Індії, Агнес пробула деякий час в Ірландії, де вивчала необхідну для поїздки англійську мову. В 1929 році вона стала послушницею монастиря Дарджілінг у Гімалаях. Через два роки склала перші чернечі обіти, взявши чернече ім’я Тереза. Вона хотіла, щоб покровителька місій св. Тереза з Лізьє стала і її покровителькою. В 1937 році сестра Тереза склала довічні обіти, а далі працювала вчителькою в монастирській школі у Калькутті. Вона надзвичайно любила дітей і їй дуже подобалось їх навчати. Але те, що вона бачила навкруг, не давало спокою …

Якщо в когось уявлення про Індію склались під впливом різнобарв’я чудової природи, баченого на екранах в індійських фільмах, можна з упевненістю сказати: таке уявлення далеко-далеко не повне. Кожен, хто там бував, причому в різні періоди історії, може підтвердити: не розмаїття барв, а крайня бідність великої кількості людей — ось що найбільше характеризувало цю країну.

Звісно, бідні та знедолені є всюди, і, можливо, в якихось країнах їх більше (у відсотковому співвідношенні до всього населення), ніж в Індії. Але в Індії це явище було, так би мовити, «унаочнене». Нещасних — бідних, хворих, скалічених, сліпих, безпомічних, відкинутих суспільством старців, чиє життя минуло в цих вуличних злиднях, і дітей, позбавлених майбутнього, — можна було бачити на вулицях індійських міст. А особливо багато — в портових містах, де вони приходили на причали з надією вижебрати щось в іноземних моряків. І саме це не давало спокою сестрі Терезі: вона відчувала, що повинна бути з ними. З тими, кому нема на кого надіятися. З тими, хто нікому не потрібен. Із забутими й відкинутими суспільством.

Пізніше це відчуття вона назве «покликанням у покликанні». Згадуючи той момент, Мати Тереза писала: «Я повинна піти з монастиря й допомагати бідним, живучи їхнім життям. Це було веління. Не скоритися йому означало би зраду віри». Коли прийшло відчуття цього покликання, Мати Тереза запам’ятала точно: це було 10 серпня 1946 року. А тих, хто потребував допомоги, тоді, в 40-х роках минулого століття, в Індії було особливо багато. В 1943 році країна страждала від голоду.

Друга половина 1940-х— це був час виходу Індії з колоніальної залежності й становлення як незалежної держави. Такі переламні моменти історії країн і народів завжди — чи майже завжди — супроводжуються суспільними заворушеннями. Не обійшли вони й Індію: суперечки між індуським та мусульманським населенням 1946 року переросли в запеклі сутички, збільшуючи кількість калік, удів і сиріт.

Іти до них Господь кликав сестру Терезу. І вона відповіла: «Так!» У 1948 році, змінивши чернечий габіт на біле з синіми смугами вбрання, яке згодом стане одягом заснованого нею чернечого згромадження, сестраТереза почала працювати серед бідних. Спочатку вона заснувала школу в Мотіджіглі, потім почала піклуватися про голодних, хворих, покинутих. У своєму щоденнику Тереза писала, що перший рік був надзвичайно важким. Не маючи власних коштів, вона була змушена вижебрувати продукти і матеріали. Її мучили сумніви, часто приходила спокуса залишити вулиці Калькутти й повернутись у затишну прохолоду монастирських мурів.

Зусилля Терези не залишились непоміченими. Першими на них звернула увагу індійська влада. Подяку сестрі Терезі висловив особисто прем’єр-міністр. А в жовтні 1950 року вона отримала дозвіл із Ватикану заснувати згромадження, яке, за її словами, мало піклуватись «про голодних, голих, бездомних, скалічених, сліпих, прокажених, усіх тих, хто для суспільства небажаний, про кого воно не піклується, про людей, що стали тягарем для громади й від яких усі відсахуються».

Початком Згромадження Сестер Місіонерок Любові (така його офіційна назва, ще його називають згромадженням Сестер Матері Терези, або, в просторіччі ,— сестри-калькутки) стали 13 черниць у самій Калькутті. А коли його засновниця відходила до неба, в його 610 осередках у 123 країнах світу працювало понад чотири тисячі сестер і триста братів, яким допомагали понад сто тисяч(!) волонтерів. Крім допомоги знедоленим, про яких згадано вище, вони опікувалися хворими на СНІД, а також тими, хто стали жертвами епідемій, стихійних лих, техногенних катастроф і збройних конфліктів.

1952 року Мати Тереза відкрила в Калькутті притулок для помираючих. Для цього влада віддала їй покинутий індуїстський храм. Ті, хто туди потрапляв, отримували безоплатну медичну допомогу (може, вперше в житті) й могли з гідністю померти, з дотриманням відповідних обрядів їхніх релігій: мусульманам читали Коран, індусам приносили воду з Гангу, християни приймали таїнство Єлеопомазання. Мати Тереза казала, що для тих, хто був позбавлений можливості жити як люди, найкраща смерть — це померти з гідністю, оточеними любов’ю та піклуванням. Невдовзі згромадження відкрило притулок для хворих на проказу, пізніше — ще кілька лікувальних закладів, які забезпечувало медикаментами і харчами. 1955 року було відкрито Дитячий будинок Непорочного Серця для безпритульних дітей.

Діяльність згромадження притягнула увагу небайдужих: багато людей допомагали калькуткам як волонтери, інші робили щедрі грошові пожертвування. Своєю жертовністю і щирим бажанням служити тим, хто не просто займає найнижчий щабель суспільства — тим, хто викинутий з нього,— Мати Тереза зуміла доторкнутися сердець багатих і сильних цього світу. Усе це дало змогу поширити діяльність Сестер Місіонерок Любові за межі Індії.

Засновниця згромадження звернулася з відповідним клопотанням до Апостольської Столиці. Святіший Отець Павло ІV дав на це згоду 1965 року. Того ж року відкрився перший притулок за межами Індії — у Венесуелі. Через три роки місії згромадження вже діяли в Італії, Танзанії та Австрії, у 70-х роках його діяльність поширилась на численні країни Азії, Африки, Європи й Америки, а з падінням «залізної завіси» — і на посткомуністичні країни. Мати Тереза привозила допомогу постраждалим від Чорнобильської катастрофи і землетрусу в Спітаку (Вірменія). Раніше, у 1982 році, під час облоги Бейрута ізраїльською армією, вона разом зі співробітниками Червоного Хреста, ризикуючи життям, урятувала 37 дітей, які не могли вийти зі шпиталю, що опинився на лінії зіткнення ізраїльських військ і палестинських повстанців.

1991 року, вперше за 63 роки, Мати Тереза побувала на батьківщині, де відкрила Братський будинок місії доброчинності в столиці Албанії. На цей момент вона вже пережила два серцевих напади, але продовжувала працювати. У 1996 році після перенесеної травми стан її здоров’я різко погіршився. 13 березня Мати Тереза залишила керівництво згромадженням, а 5 вересня, через сім днів після 87-го дня народження, відійшла у вічність.

Віддаючи данину вдячності за все, що зробила Мати Тереза, індійський уряд організував похорон на державному рівні. Втім, її діяльність була високо відзначена ще за життя — Мати Тереза була тричі нагороджена високими урядовими відзнаками Індії, а також отримала нагороду від філіппінського уряду.

19 жовтня 2003 року св. Йоан Павло ІІ проголосив Мати Терезу блаженною, а 4 вересня 2016 року Папа Франциск канонізував її як святу Терезу з Калькутти.

Здавалось би, приклад цієї жінки гідний того, щоб його наслідувати. Однак… «Переслідували Мене — переслідуватимуть і вас» (Йн 15,20). Ці слова Ісуса повною мірою справдилися в житті (а навіть більшою мірою— після смерті) Матері Терези, хоча відвертих заборон діяльності чи, тим більше, притягнення до кримінальної відповідальності, вона не зазнавала. Як справдилась і стара істина, що критикувати того, хто щось робить, значно легше, ніж робити щось самому. В чому тільки не звинувачували Мати Терезу! —у прозелітизмі (нехристиян, які потрапляли у створені нею притулки, «таємно охрещували»); у кращому ставленні до християн, ніж до нехристиян; у неналежному догляді за хворими (лежали на голому бетоні, їх мили холодною водою, використовували багаторазові шприци); у невикористанні знеболювальних засобів, нібито через її переконання, що біль і страждання наближують людину до Бога; у медичній некомпетентності сестер і волонтерів, і багато чому подібному. Ну і, звісно,— у фінансових зловживаннях. Російський публіцист Олександр Нєвзоров невідомо з якого пальця висмоктав, що на нещасних, які перебували у притулках, використовувалось тільки 9% отримуваних пожертвувань, а 91% «десь розчинялись». Звісно, не могли у сучасному світі не викликати критики публічні виступи Матері Терези проти абортів.

Ці напади не тільки її не знеохотили. Вона, здавалось була до них заздалегідь готова. А своїми повчаннями, нині відомими усьому світу, вона закликає бути до цього готовими всім, хто хоче безкорисливо служити людям:

Людина — нерозсудлива, нелогічна, егоцентрична.
Це не має значення — люби її.

Якщо ти робитимеш добро, ти будеш звинувачений в егоїстичних намірах.
Це не має значення — роби добро.

Якщо ти будеш здійснювати свої мрії, то знайдеш фальшивих друзів і справжніх ворогів.
Це не має значення — здійснюй їх.

Добро, яке ти робиш, буде забуте завтра.
Це не має значення — роби добро.

Чесність і щирість зроблять тебе вразливим.
Це не має значення — будь чесним і щирим.

Усе, що ти будував роками, може бути зруйноване за одну секунду.
Це не має значення — будуй.

Якщо ти будеш допомагати людям, вони відкинуть тебе, відкинуть це.
Це не має значення — допомагай їм.

Віддай світові все найкраще, і світ ударить тебе.
Це не має значення — віддай усе найкраще.

На світі нема ідеальних людей. І ніхто не може робити все досконало. Керуючи згромадженням, діяльність якого охоплювала увесь світ, вирішуючи безліч найрізноманітніших питань з різними людьми, Мати Тереза, як і кожна людина, могла припуститись якихось помилок. Але безперечно — і факти її життя це підтверджують, — що вищенаведені слова Матері Терези не розминулися з ділом. Вона жила, керуючись тими засадами, що їх виклала у своїх повчаннях. Сили для цього отримувала у молитві. Зокрема — у молитві за заступництвом св. Франциска Ассизького, якою починала кожний ранок.