Римо-катол.: 16 жовтня (довільний спомин)
Про св. Ядвігу Сілезьку розповідають таку легенду: як жінка дуже скромна, вона, щоб не відрізнятися від більшості людей, ходила босоніж. Це не подобалось її чоловікові, сілезькому князеві, й він сказав (не знаємо — чи наказав, чи попросив) її сповідникові, щоб той велів їй носити взуття. Тоді священник подарував їй пару взуття і попросив, щоб вона завжди його носила. Княгиня, щоб бути слухняною, подаровані черевики завжди носила з собою… на шнурку. Тому св. Ядвігу Сілезьку і нині часто зображують із черевиками в руках.
В історію — як церковну, так і світську — сьогоднішня свята увійшла під іменем Ядвіги Сілезької, хоча за життя була відома як Ядвіга Андехська (німецькою — Hedwig von Andechs). Вона народилась і виховувалася в Андехському замку в Баварії — родовому замку її батька. Рік її народження різні джерела подають по-різному: одні вказують 1174, інші — 1178, ще інші — між 1178 і 1180. Була одною з восьми дітей,чотирьох синів і чотирьох дочок графа Бертольда ІV фон Андехса і Агнеси фон Рохліц із роду Веттинів. Один із її братів, Екберт, став єпископом Бромберзьким. Одна з її сестер, теж Агнеса, як і її мати, була одружена з французьким королем Філіпом ІІ Августом. Він разом із німецьким імператором Фрідріхом Барбаросою та англійським королем Ричардом Левине Серце брав участь у ІІІ Хрестовому поході. Друга сестра, Гертруда, стала дружиною угорського короля Андраша ІІ і матір’ю св. Єлизавети Угорської. Третя сестра, чиє ім’я до нас не дійшло, присвятила себе виключному служінню Ісусові Христу. Вона стала черницею, а згодом — настоятелькою монастиря сестер-бенедиктинок біля Вюрцбурга. Того самого монастиря, куди Ядвігу ще дівчинкою відправили на навчання…
І можна сказати, що саме монастирське виховання відіграло головну роль у формуванні життєвих цінностей майбутньої святої. Адже саме тут їй прищепили особливу повагу до Святого Письма, творів Отців Церкви, молитви та Літургії. Ядвіга прагнула залишитися серед сестер, але її батьки мали щодо неї інші наміри, й вона скорилась їх волі. Звісно, ми не можемо знати, що було б, якби Ядвіга, як і її сестра, розпочала своє доросле життя в чернецтві. Але ми знаємо, що було насправді: своїм життям вона переконливо довела, що святість — не привілей тих, хто повністю зрікшись світу, оселився в монастирських мурах. Святість — це шлях, на який Господь кличе кожного. Тим більше, що монастирське життя Ядвізі також випало пізнати.
Отже, виконуючи волю батьків, 1190 року (за іншими даними —1188-го) Ядвіга вийшла заміж за сілезького князя Генріха І Бородатого. В них народилось семеро дітей: четверо синів— Болеслав, Конрад, Генріх і ще один, чиє ім’я залишилось невідомим (деякі джерела стверджують, що його звали Владислав), і три доньки — Агнеса, Софія і Гертруда. І Ядвіга, і її чоловік були глибоко побожними людьми. На знак подяки Богу за дароване їм сімейне щастя, а особливо — за дар народження дітей, вони 1209 року склали обіти чистоти.
Чимало зробило князівське подружжя і для розбудови Церкви у своїх володіннях— і це попри конфлікти Генріха з церковними ієрархами. Традиція приписує св. Ядвізі заснування двадцяти храмів і монастирів, для будівництва яких вона запрошувала будівничих і скульпторів із Рейнської області. Документально підтверджено заснування нею монастиря цистерціанок у Тшебніці, монастиря августиніанців, а також деяких парафіяльних храмів. Із неменшою ревністю свята княгиня займалась доброчинними справами, дбаючи про хворих і вбогих. Так, вона організувала діяльність пересувного шпиталю для лікування бідних, відкрила лепрозорій для лікування прокажених, лікувальні заклади в Тшебніці та Вроцлаві.
Її життя, як і її чоловіка (як, зрештою, усіх чи майже всіх великих і малих володарів тих часів) не було спокійним проведенням часу в стінах замку. Це був час воєн між князівствами, здобуття і втрат земель, укладання і розірвання угод, боротьби між аристократичними династіями, засоби якої далеко не завжди були шляхетними. 1201 року Генріх став князем вроцлавським і ним залишався до кінця життя. Натомість здобуте ним того ж року Опольське князівство він втратив уже через рік. Також через рік після здобуття у 1206 році втратив князівський престол у Каліші, але 1234 року знову його повернув. 1231 року посів князівський престол у Кракові, 1234-го значно розширив свої володіння. Якщо додати до цього постійну турботу про економічний розвиток краю, неважко здогадатися, що князівське життя було далеко не безтурботним.
І все, що випадало на його долю, з ним ділила вірна дружина. Крім своєї найважливішої ролі — ролі дружини і матері, Ядвіга спромоглася впоратись із роллю «першої леді»: помічника та доброго порадника в тих справах, які довелось вирішувати її чоловікові. В цій ролі вона найяскравіше показала себе 1229 року, коли під час війни з Конрадом І Мазовецьким її чоловік потрапив у полон. Ядвіга сама розпочала перемовини з Конрадом і довела їх до завершення: між обома можновладцями було укладено перемир’я і Генріхові, взамін на відмову від територіальних претензій, повернули свободу. З ініціативи Ядвіги, щоб не допустити в країні голоду, від якого завжди страждають передусім бідні люди, було створено запаси продовольства на випадок неврожаю або стихійних лих — те, що в нинішні часи називається «державними резервами».
Після смерті чоловіка в 1238 році Ядвіга оселилась у заснованому нею монастирі в Тшебніці, настоятелькою якого в той час була її дочка Гертруда. Звісно, перебуваючи у монастирських мурах, овдовіла княгиня приділяла багато часу молитві та побожним роздумам, але це не означало повної відмови від будь-якої діяльності. Як і раніше, вона піклувалась про бідних і сиріт, виділяла кошти для утримання священників, яких запрошувала до сілезьких парафій з Німеччини. Ядвіга також підтримувала розпочату її чоловіком діяльність із надання земель німецьким поселенцям у малозаселеній на той час західній частині Сілезії, що сприяло розвиткові економіки краю, в першу чергу — сільського господарства (щоправда, деякі сучасні історики закидають це Генріхові як «германізацію» Сілезії).
Під час вторгнення монголо-татар у 1241 році Ядвіга перебувала в збудованому її чоловіком замку в Кросно-на-Одрі. У пам’ять про це в цьому місці вже багато років проводиться рицарський турнір «За перстень княгині Ядвіги», а також присвячений їй музичний фестиваль.
Земне паломництво Ядвіги Сілезької завершилось 14 або 15 (точно не встановлено) жовтня 1243 року в Тшебніці, де й поховане її тіло. Процес її канонізації розпочав 1260 року папський легат Ансельм. Його підтримував тодішній папа Урбан ІV, який особисто знав Ядвігу, коли був легатом у Польщі.
26 березня 1267 року Святіший Отець Климентій IV звершив канонізацію св.Ядвіги, яку стали вшановувати як покровительку Польщі та Сілезії. Місце її поховання відвідували європейські монархи та їхні дружини. 1680 року Святіший Отець Інокентій ХІ на прохання польського короля Яна ІІІ Собеського і його дружини поширив ушанування св. Ядвіги Сілезької на всю Католицьку Церкву. 22 листопада 1746 року, після приєднання Сілезії до Пруссії, прусський король Фрідріх ІІ Великий видав розпорядження про будівництво в Берліні храму, присвяченого св.Ядвізі Сілезькій. Нині це кафедральний собор Берлінської архідієцезії.
Свята Ядвіга Сілезька вважається також покровителькою сиріт, подружжя та християнських сімей, а з другої половини ХХ століття —ще й покровителькою польсько-німецького примирення.