Незручна правда — як гіркі ліки. Важко ковтати, але в тривалій перспективі, якщо використовувати з розумом і в правильній дозі, — приносить зцілення.
Важко слухати, як вас критикують? Це риторичне запитання, якщо тільки ви не мазохіст. Однак я можу вас здивувати: до слів критики варто дослухатися. Особливо варто почути їх від… свого співподруга.
В атаку!
Я не найкращий приклад смиренного слухача зауважень, бо зазвичай моя перша реакція — наставити зброю (або відбити м’яч). Замість того, щоби слухати і обдумувати, я рушаю в атаку. Ой так, мені справді добре вдаються словесні перепалки і перекладання з хворої голови на здорову. Зізнаюся, слухати неприємні коментарі чи просто важку правду про себе — ані приємно, ані нелегко. Певно, ви самі це розумієте.
Однак, попри все, я дуже високо ціную тяжкі для сприйняття думки про мене від однієї людини. Від мого чоловіка. Чому? Загалом, можна було б відповісти одним реченням зі Святого Письма: «(…) знаючи, що чоловік він був справедливий і святий (…) Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче» (Мк6,20).
Можна краще
Якнайбільш банальний (але дуже поширений) приклад — «каверзне» запитання дружини: «Як я виглядаю?»
Але чи я справді хочу знати (і чи прийму) те, що мій чоловік думає про сукню, яку я зараз приміряю? Якщо він висловить негативну думку — чи почну його емоційно шантажувати і дошкулю, що він на цьому геть не розуміється? Якщо мене обурюватиме кожне його слово, він більше не висловлюватиме чесної думки. Але якщо не він скаже мені правду, то хто?
Однак справа не тільки в дрібницях, у смаках і примхах. Таких прикладів ще багато. Певно, я ніколи не забуду реакцію свого чоловіка, коли дозволила собі неприхильні слова про нашого спільного друга. Я це чітко пам’ятаю, тому що мій чоловік дочекався, поки ми залишимося наодинці, потім подивився на мене з докором і сказав одну фразу, яка мене потрясла: «Ти можеш краще».
Критика не заперечує любові
Мені не було приємно в тій ситуації; однак чоловіка чи дружину ми маємо не для того, щоб лестили кожній дурості, яку ми ляпаємо, чи затушовувати кожен наш недолік. Критика — це теж завдання «половинки». Поки ми не є бездоганними роботами — робимо помилки та стикаємося з власними слабкостями. І роль коханої людини полягає не в тому, щоби приховати від нас самих нашу темну сторону, а навпаки: роль співподруга може полягати в тому, щоб вивести цю сторону на світло.
Щоб у нас була можливість побачити те, що ми самі можемо заперечувати, ігнорувати або просто не помічати. Роль нашого подружжя — говорити правду, навіть ту, що незручна.
Тим часом багато людей сприймають критику як відсутність любові — яку вони ототожнюють із задоволенням іншої людини. Так, щоби постійно робити її щасливою та вдоволеною. Це зводить роль іншої особи до теплого плюшевого ведмедика, який завжди буде обіймати, гладити і переконувати нас, що весь світ помиляється, а ми — ні, ніколи. Мене непокоїть плутанина між коханням і задовільненням. Турботи про когось — із забезпеченням його благополуччя та відсутністю стресу.
Любов — вимоглива
Чи мета любові — зробити іншу людину самовдоволеною? Сподіваюся, ми всі відчуваємо, що це недовра відповідь, що цього рішуче замало. Любов — вимоглива. Любов дає крила. А іноді — болить. Чим же вона була би, якби не прагнула розвиватися? Саме так, любов — це розвиток, а не захват одне одним. Любов спонукає до більшого — віддавати більше, робити більше, бути більшими. Це допомагає осягнути повноту людяності, нашого повного потенціалу. Любов змушує нас переростати наші межі та ставати кимось кращим.
Однак це неможливо, якщо ми очікуємо, що чоловік (чи дружина) буде просто підлабузником. І не зрозумійте мене неправильно: я люблю чути компліменти від свого чоловіка! Я почуваюся любленою, коли він мене хвалить, цінує і помічає мої зусилля. Але щоб я їм повірила, мені потрібно знати, що його слова щирі. І я знаю це, бо коли щось не так — мій чоловік мені про це скаже.
Це вимагає згоди — моєї внутрішньої згоди, що те, що він інколи каже, може завдати мені болю. Звісно, як і в усьому, тут теж потрібна золота середина, здоровий глузд. Певна уважність, чуйність — скільки ми можемо собі дозволити; наскільки сильні чи обережні слова використати. Беручи до уваги почуття іншої сторони, але без фальсифікацій і надмірного оминання гострих кутів, не уникаючи складних розмов просто для того, щоб нікого не зачепити.
Критика — це шанс
Те, що ми приймаємо чесність, вочевидь не означає, що ми зобов’язані автоматично погоджуватися з думкою іншої сторони. Іноді ми розходимося в думках. Маємо право робити те, що вважаємо за потрібне, і — якщо нам це подобається — виходити на люди в сукні своєї прабабусі. Кожен має випрацювати це по‑своєму, протягом років подружжя. Хоча мені нелегко чути слова напоумлення, та я довіряю мудрості свого чоловіка.
Він мене знає — але попри це, залишається зі мною і все ще любить. Він також знає мої темні сторони, але приймає мене такою, яка я є. Коли він звертає мені увагу на щось — я знаю, що він це каже з турботи про мене. Він говорить це тому, що хоче мені допомогти, а не принизити мене. Він не хоче мене поранити, хоч інколи завдає мені болю. І навіть якщо я не завжди з ним погоджуюсь — і вже точно погоджуюсь не відразу (навіть коли в глибині душі знаю, що він має рацію), — він дає мені шанс виправити моє власне уявлення про себе.
Як казав Парацельс, «усе є отрутою — вирішує тільки доза». Незручна правда — як гіркі ліки. Важко ковтати, але в довгостроковій перспективі, якщо вживати з розумом і в правильній дозі, вона приносить зцілення.
Переклад CREDO за: Катажина Вишинська, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
