Святе Письмо містить багато аналогій, і навіть Ісус часто вдавався до них, щоби проілюструвати глибокі духовні істини.
Святі, наслідуючи приклад Ісуса, використовували власні аналогії в надії підбадьорити віруючих, якими опікувалися. Наприклад, святий Григорій з Назіанзу провів аналогію, яка може допомогти нам у пошуках внутрішнього миру серед тривог.
Святий Франциск Сальський пише про це у своєму «Вступі до побожного життя»:
«Все на світі тихо, але ясно говорить тим, хто любить Бога, про їхню любов, спонукаючи до святих бажань, з яких випливають прагнення Бога і люблячі заклики до Нього.
Святий Григорій з Назіанзу розповів своїй пастві, як, прогулюючись берегом моря, він спостерігав, як хвилі вимивають на берег мушлі, водорості та всілякі дрібні субстанції, відкинуті морем. Хвилі постійно змивали їх частину назад; у той час як камені стояли твердо й непорушно, хай як люто їх били хвилі.
Далі святий [Григорій] почав розмірковувати над тим, як слабкі серця дозволяють носити себе туди-сюди на хвилях скорботи чи розради, залежно від обставин, ніби мушлі на морському узбережжі, тоді як шляхетніші серця залишаються стійкими та непохитними посеред будь-якого шторму. Він пригадав крик Давида: “Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло. Загруз я в глибокому болоті, й немає де стати. Увійшов я у глибокі води, й пориває мене бистрінь” (Пс 69, 2-3), адже сам тоді був у біді через безбожну узурпацію його престолу Максимом».
Аналогія, наведена святим Григорієм, нагадує притчу Ісуса про дім, побудований на піску. Її послання те саме: міцно стій на камені Ісуса Христа.
Щоразу, коли ми відчуваємо, що хвилі цього світу б’ють нас, ми повинні пам’ятати, що лише цей спасительний камінь може врятувати нас від загибелі. Це знав і святий Григорій, тому й кликав: «Спаси мене, о Боже, бо води сягають мені аж по горло».
Неможливо уникнути штормів цього життя, але ми можемо контролювати те, як ми на них реагуємо, і не дозволяти, щоб хвилі відкидали нас, подібно до мушель, у ще бурхливіші води моря.