Римо-катол.: 2 листопада
Усі помирають, та не всі одразу йдуть до Неба. Щоб увійти в дім, де збирають гостей на святкування, — той, хто заходить з вулиці, де дощ, грязюка, мокрий сніг, або вічно невідремонтовані дороги і баюри, в які потемки вляпуєшся, бо світла також катма… Той, хто входить у святковий дім, добре витирає ноги. Отож чимало тих, хто вже стоїть при дверях Отчого Дому, ще очищуються, аби увійти в нього. Хто жив із Богом, нехай навіть і недосконало, той не буде засуджений за свої слабкості й помилки, бо Бог милосердний, і кожен може уповати на Його Милосердя. А хто був із Ним, пробував жити як слід, слухав Слово і був у Церкві Христовій, той «уже очищений» (пор. Йн 13, 10), і їм потрібно тільки ноги привести в порядок…
Догмат про існування чистилища є одним із догматів католицької віри. Сформулювала його Церква на Ліонському Соборі 1274 року. Тридентський Собор (1545-1563) не тільки підтвердив істинність католицького вчення про чистилище, а й зробив це осібним декретом. Саме цим документом закріплено дві істини віри щодо чистилища: його існування як посмертної кари та нашої можливості допомагати душам у чистилищі через молитви та жертви, скорочуючи термін їхнього очищення.
Відзначенням спомину всіх померлих вірних ми зобов’язані бенедиктинцям. Під кінець першого тисячоліття нашої ери в абатстві Клюні, славетному й відомому, був абатом св.Одилон. Він був четвертим за чергою настоятелем, тобто абатство було досить молоде, духовно гаряче, а також впливове для тодішнього європейського християнства. Отож 998 року, готуючись до межі тисячоліть, св.Одилон — який подібно до багатьох людей того часу сприймав межу тисячоліть як духовно значущий момент і нагадування про «кінець часів», — запровадив день молитви за померлих. На день цього літургійного спомину він визначив наступний після урочистості Всіх Святих. Із Клюні ця практика швидко поширилася іншими бенедиктинськими монастирями. А що бенедиктинці у ті часи були головними євангелізаторами Європи, то висновок однозначний. Інші ордени переймали таку славну бенедиктинську практику, єпископи по тих дієцезіях, де бенедиктинців не було, запроваджували її по парафіях. До ХІІІ ст. вся Західна Церква вже знала звичай молитви за душі померлих.
Починаючи з XIV ст. поширився звичай влаштовувати цього дня процесії на цвинтар, до чотирьох вівтарів. П’яте молитовне стояння відбувалося вже в храмі, після того як процесія поверталася з цвинтаря.
Подальший розвиток побожності, пов’язаної зі спомином усіх померлих вірних, також належить бенедиктинцям. А саме: 1915 року папа Бенедикт XV, вислухавши прохання абата-примаса бенедиктинців, уділив дозволу кожному священникові служити три Святі Меси у день цього спомину. Першою інтенцією (молитовним наміром) Мес цього дня буде та, в якій вірні проситимуть душпастиря молитися, другою — за померлих, і третьою — Євхаристія в наміреннях Святішого Отця.
Ну а крім цього, за побожне відвідання цвинтаря у дні від 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст.