Римо-катол.: 12 листопада (обов’язковий спомин)
Православні його затаврували як зрадника, а католики східного обряду вбачають у ньому символ єднання Східної Церкви з Престолом Святого Петра. Коли ж завершаться політично-релігійні поділи, залишиться тільки питання про те, чи любила ця людина Христа і чи жила цією любов’ю.
Йосафат Кунцевич (1580-1623), хресне ім’я — Іван, народився в родині міщан у Володимирі-Волинському. Батько хотів бачити його купцем, тож відправив до Вільна, пізнати купецьку справу; юнак ознайомився там із темою унії. 1604 року прийняв василіянський габіт і монаше ім’я Йосафат. За п’ять років, завершивши навчання, був висвячений.
З дитинства відзначався великою любов’ю до богослужіння, яке стало для нього джерелом духовної втіхи та пізнання віри, за фактичної відсутності катехизації в ті часи на теренах нинішньої України та Білорусі. Вже у Вільно, працюючи в купця Поповича, він прислужував на Літургії. Як став монахом у монастирі Пресвятої Трійці — ніколи не пропускав Служб Божих, а ставши 1614 року архімандритом, сам перший будив братів до молитви, перший ішов до храму, дзвонив на Утреню, читав Псалтир і співав. Що монахи, що миряни були однаково вражені такою ревністю пастиря, і потім свідчили про це на беатифікаційному процесі.
Він знав лише розмовні мови свого оточення (руську та польську), не знав латини, але весь можливий час присвячував духовним читанням: читав і слухав, за монастирським правилом, труди Отців Церкви, Прологи, Четьї-мінеї (давньоруське «щомісячні читання») та іншу поширену тоді літературу слов’янською мовою.
Йосафат приєднався до Унії в той час, коли на все Вільно лише одна парафія прийняла це рішення пастирів. Якщо він, який так кохався у пишному східному богослужінні й ніколи не втрачав нагоди до урочистої молитви, пішов у ту маленьку церковцю майже без парафіян, то вочевидь був упевнений в істинності справи.
Книги, які він читав, дають відповідь на те, звідки бралася його певність. У листах і творах слов’янських авторів (зокрема, у «Слові» київського митрополита Григорія Цамблака) Йосафат побачив, що ідея повернення християн до первісної єдності під проводом Рима існувала вже давно. А отже, проголошення Унії є наступним кроком у розвитку цієї справи, а не відступленням від традицій.
Відповідно, його проповідь Унії була така успішна через те, що він досконально знав релігійну літературу свого часу та оперував тими ж поняттями, що його співрозмовники. Його мова не була їм чужою, а наведені аргументи з тих-таки знаних усім авторитетів переконували людей, що Унія — діло правильне.
У 38 років Йосафат уже став архієпископом Полоцьким. Він проповідував те, в чому був певен, а крім цього — власним життям підтверджував істинність проповідуваного. І йдеться не тільки про особисту скромність і аскезу архієпископа, а ще й про реальне свідчення життя у східній традиції. Чимало християн на унійних землях насправді побоювалися приймати єдність із Римом не через доктринальні розбіжності, а від страху втратити традиції та звичаї, у яких вони виросли. Побачивши у житті, молитвах, богослужіннях св.Йосафата, що Унія не означає латинізації, східні християни з полегшенням приходили до цієї Церкви.
Йосафата Кунцевича вбили на сходах його дому, а тіло після знущань вкинули у Двіну. Беатифікований 1643 року, канонізований 1867-го.
Зображається у вбранні єпископа східного обряду, його атрибут — сокира.
© Copyright «CREDO» 2012.
Повне або часткове використання матерiалiв тільки за наявності гіперпосилання на на www.credo-ua.org. Передрук у друкованих ЗМІ або будь-яке інше комерційне використання матеріалів «CREDO» можливе лише з письмового дозволу редакції.
фінансово.
Щиро дякуємо!
