Римо-катол.: 24 грудня (довільний спомин)
Мабуть, не буде помилкою сказати, що в переважної більшості, а то й в усіх віруючих-католиків дата 24 грудня асоціюється з навечір’ям Христового Різдва. В когось — із вігілійною Святою Месою в парафіяльному храмі, в когось — із традиційним сімейним застіллям Святвечора. І це зрозуміло. Але набагато менше людей пам’ятають, що в цей день Церква згадує наших прабатьків — Адама і Єву.
Не будемо переповідати історію створення Богом першої людини: її кожен охочий може прочитати в перших розділах Книги Буття, а ті, хто читає ці рядки, напевно її вже знають і чули не раз. Звернемо увагу на інше. Адже перше запитання, яке зроджуться, так би, мовити «інстинктивно»: за що ми їх ушановуємо як святих? Чим вони на це заслужили? В чому полягає їхня святість? У тому, що, піддавшись спокусі диявола в образі змія, скоїли первородний гріх, який від них успадкувало все людство, і наслідки цієї події ми відчуваємо по сьогодні? І відчуватимемо доти, доки існуватиме світ?..
Спробуємо знайти відповідь. А щоб її знайти, потрібно згадати, що ніхто з людей, які жили в минулому і нині живуть на землі, не були і не є безгрішними. Так, Адам і Єва були найпершими грішниками. Отже, єдиним, що могло їх утримати від гріха, був послух волі Того, Хто їх створив. Адже досвіду гріха — ні власного, ні чужого — вони тоді не мали. Ми ж, маючи перед собою досвід багатьох поколінь, також і досвід наших Прабатьків, нерідко між послухом Богу і слідуванням рекомендаціям спокусника-змія вибираємо друге… Не хапаймося, отже, за каміння, краще запитаймо себе: хто більший грішник? Ми чи вони? А, замилившись над цим, спробуймо витягти колоду з власного ока, бо вона таки більша за їхню скалку.
Отже, перший урок, який ми можемо отримати з прикладу Адама і Єви, такий: гріх, хоч би в яку гарну обгортку впакував його спокусник, не несе людині нічого доброго. Вони втратили право жити в Едемському саду. Вигнані з нього, вони залишали цей райський сад у сльозах. Чому? — адже Бог не заґратував їх у тюрмі, не депортував до концентраційного табору. Вони, залишаючи рай, увійшли в те життя, яким живемо ми: з його болями, стражданнями, необхідністю в поті чола здобувати хліб насущний (пор Бут 3,19). Але вони, на відміну від нас, знали інше життя — життя у близькості з Богом. А відтак — розуміли, що втратили.
Що таке втратити близькість із Богом, вони пізнали не з чужих слів. Отже, друге, що нам показує приклад Адама і Єви, — це те, що гріх відділяє людину від Бога, Творця усього живого, єдиного Джерела життя і щастя. А там, де зв’язок із Джерелом втрачено, в життя людини входить смерть. І це третє, що показує нам приклад наших Прабатьків: смерть — це прямий наслідок гріха, і ми накликаємо її на себе, кожного разу, коли піддаємося спокусі стати незалежними від Бога й самим вирішувати, що є добре, а що погане. Таким є наступний висновок, що його ми можемо винести з досвіду перших людей: не може творіння, навіть обдароване розумом і вільною волею, бути незалежним від Творця.
Це досвід наших прабатьків. Це досвід, так би мовити, «негативний»: адже він показує, як не повинно бути. Але приклад перших людей показує також і багато позитивного. І перше — це те, що Бог любить грішника. Адже, видаливши Адама з Євою з райського саду, Бог не перестав їх любити. На сторінках Книги Буття ми читаємо про конкретний прояв Божого піклування про них: «…зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх» (Бут 3, 21). Та й вигнання з Едема було теж скоріше не карою, а проявом любові до людини: «аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши, не став жити повіки» (Бут 3, 22). Отже, Бог, як люблячий Батько, не хотів, щоб людина навічно опинилась у цьому стані відділеністі від Бога через гріх. Далі, залишивши рай, де вони пізнали любов, справедливість і гармонію, Адам і Єва принесли прагнення справжньої любові, справедливості й гармонії у світ. І це прагнення також успадкувало їхнє потомство — ми з вами. Отже, як бачимо, не один тільки гріх наші Прабатьки залишили нам у спадщину! Диявольський обман глибоко зранив людську душу, але, попри це, в її глибині назавжди збереглося прагнення пізнати істину, знати різницю між добром і злом — так, як це бачить Бог, а не той, хто завдав їй цю тяжку рану.
Не можна забувати й те, що Адам і Єва були першим подружжям. Адже спільне життя не було їхнім власним рішенням. Їх на спільне життя благословив Бог, вказавши їм мету подружнього зв’язку: «І благословив їх Бог і сказав їм: будьте плідні й множтеся і наповняйте землю та підпорядковуйте її собі» (Бут 1, 28). Саме тому св.Йоан Павло ІІ у своїй катехизі «Богослов’я тіла» назвав подружжя першим таїнством: адже за життя перших людей, наших Прабатьків, інших таїнств ще не існувало. Отже, приклад Адама і Єви підкреслює, що подружній зв’язок чоловіка й жінки це Боже, а не людське установлення, і людина не може вносити у нього на свій розсуд якісь зміни, як, наприклад, це намагаються робити активісти ЛГБТ.
І найголовніше: Адама і Єву ми бачимо на початку історії боротьби добра і зла у світі. Тієї історії, яка розпочалася їхнім гріхопадінням, а завершилась перемогою Ісуса Христа, Божого Сина, який у проміжку часу між своєю смертю на Голгофському хресті й славним Воскресінням «зійшов у відхлань», щоб вивести звідтіля тих, заради кого Він пішов на смерть і нелюдські муки. Серед них були Адам і Єва. Про це нам говорить автор старовинної ґомілії, яку ми читаємо, молячись Годиною читань у Велику Суботу:
Велика тиша запанувала на землі: велика на ній тиша і велика пустота. Тиша велика, бо Цар заснув. Земля стривожена і мовчить, бо Бог у плоті заснув і розбудив тих, які спали одвіку. Бог помер у плоті і потряс Відхланню. Йде, щоб відшукати першу людину, наче загублену вівцю. Прагне навідати тих, хто сидить у темряві і тіні смерті. Щоб визволити від болів невільника Адама, а разом із ним невільницю Єву; йде Бог, Божий Син. Прийшов, отже, до них Господь, тримаючи у руці переможну зброю хреста. Побачивши Його, прабатько Адам від здивування вдарив себе у груди і заволав до всіх: «Господь мій з усіма нами!» І відповів Христос Адамові: «І з духом твоїм!» І, схопивши його за руку, Він підвів його, кажучи: «Встань, ти, котрий спиш, і воскресни з мертвих, — і засяє тобі Христос! Ось Я, твій Бог, який задля тебе став твоїм сином. Ось тепер Я кажу тобі та всім, які будуть твоїми синами; Моєю владою наказую всім, хто знаходився в оковах: вийдіть! А тим, хто був у темряві, кажу: нехай засяє вам світло! А тим, які поснули, наказую: встаньте! Тобі, Адаме, наказую: прокинься ти, котрий спиш! Не для того Я тебе створив, щоб ти був закований у Відхлані. Встань із мертвих, адже Я — життя померлих. Встань ти, котрий є ділом Моїх рук. Встань ти, хто є Моїм образом, хто є створений на Мою подобу. Встань, вийдім звідси! Адже ти — в Мені, а Я — в тобі, як єдина і неподільна особа. Для тебе Я, твій Бог, став твоїм сином. Для тебе Я, Господь, прийняв твій вигляд слуги. Для тебе Я, що перебуваю над небесами, прийшов на землю і зійшов в її глибини. Для тебе, людини, я став людиною, що не має допомоги, але вільною серед померлих. Для тебе, що покинув райський сад, Я в саду був виданий юдеям і в саду розіп’ятий. Споглянь на плювки на Моєму обличчі, які я отримав з огляду на тебе, щоб Я міг відновити тебе тим первісним дуновіння. Побач на Моєму обличчі сліди ударів, які Я отримав, щоб твоєму спотвореному обличчю повернути Мій образ. Споглянь на Мою спину, яка була виставлена на бичування, яке Я переніс, щоб з зняти тягар твоїх гріхів, який покладено на твою спину. Оглянь добре Мої руки так міцно прибиті до дерева за тебе, котрий колись підступно простягнув свою руку до дерева. Сном смерті Я заснув на хресті і спис прошив Мій бік за тебе, котрий заснув в раю, і з твого боку ти видав Єву. Мій бік зцілив біль твого боку. Сон Моєї смерті випровадить тебе зі сну Відхлані. Спис, призначений для Мене, потрощив спис, спрямований проти тебе. Встань, ходімо звідси! Колись ворог вивів тебе з райської землі, Я же приведу тебе вже не до раю, а посаджу на небесному троні. Тобі заборонено доступ до дерева, яке є образом життя, але Я, котрий є життям, єднаюся з тобою. Я наказав Херувимам, щоб вони стерегли тебе так, як слуги; а тепер Я вчиню так, що Херувими віддадуть тобі честь, яка належить Богові. Готовий вже херувимський трон, чекають напоготові прислужники, вже побудовано весільну залу, виставлена їжа, готове вічне помешкання і оздоблені кімнати, відкриті скарби вічних благ і Небесне Царство, приготовлене від заснування світу.
Отже, «Небесне Царство приготовлене від заснування світу». Адам і Єва — перші, для кого воно приготовлене.
фінансово.
Щиро дякуємо!
