4 грудня ми відзначаємо спомин святого Йоана Дамаскина, священника і монаха, а також останнього Отця Церкви.
Ось сім цікавих фактів про цього великого святого, які варто знати і поширювати.
1.Чому він останній з Отців Церкви?
Історія поділяється на різні періоди. Епоха Отців Церкви не була такою ж, як епохи, що були до неї, або епохи, що настали слідом за нею.
Вважається, що епоха Отців Церкви закінчується на Сході разом з життям Йоана Дамаскина, який помер близько 749 року. (На Заході, втім, часто вважають, що ця епоха закінчилася на святому Ісидорі Севільському, який помер у 636 році).
2.Ким був святий Йоан Дамаскин?
Як випливає з його прозвання, він народився у місті Дамаск, на території сучасної держави Сирія, що на північ від Ізраїлю.
Це те саме місто, до якого подорожував апостол Павло, коли пережив своє навернення дорогою на Дамаск. (За сучасними мірками це відносно близько; Дамаск знаходиться приблизно за 217 км на північ від Єрусалима).
Йоан народився у 675 або 676 році, дожив приблизно до 75 років і помер близько 749 року. Більшу частину свого життя він провів у монастирі Мар-Сава поблизу Єрусалима.
Грецькою мовою його прозвали «Хрізороас», що означає «той, хто струменить золотом» або «той, хто розливає золото», що вказує на якість його творів.
3.Чому він важливий?
Папа Бенедикт XVI розповідав:
«Перш за все, він був очевидцем переходу від грецької та сирійської християнських культур, спільних для східної частини Візантійської імперії, до ісламської культури, яка поширилася через військові завоювання на території, загально відомій як Середній або Близький Схід».
4.Що сталося з ним у молодості?
Папа Бенедикт XVI пояснював:
«Йоан, народжений у заможній християнській родині, у ранньому віці взяв на себе роль скарбника халіфату, яку, можливо, до того виконував його батько.
Однак дуже скоро, незадоволений придворним життям, він вирішив стати ченцем і вступив у монастир Мар-Сава поблизу Єрусалима. Це було близько 700 року.
Він більше ніколи не покидав монастиря, але всю свою енергію віддав аскезі та літературній праці, не гребуючи певною мірою душпастирської діяльності, про що свідчать його численні проповіді».
5.Яка теологічна суперечка зробила його відомим?
У VIII столітті точилася суперечка про те, чи слід вшанувати священні образи — так звана «іконоборча суперечка».
Папа Бенедикт XVI казав:
«На Сході найбільше пам’ятають три його “Промови проти тих, хто зневажає святі образи”, які були засуджені після його смерті іконоборчим собором в Ієреї у 754 році.
Ці промови, однак, були також фундаментальними підставами для його реабілітації і канонізації ортодоксальними отцями, скликаними на Нікейський Собор 787 року.
У цих текстах можна простежити перші важливі богословські спроби легітимізувати вшанування священних образів, пов’язуючи їх із таємницею втілення Сина Божого в утробі Діви Марії».
6.Як Йоан Дамаскин сприяв дискусії?
Папа Бенедикт XVI пояснював:
«Йоан Дамаскин був також одним із перших, хто провів у християнському культі, як публічному, так і приватному, розрізнення між поклонінням (“latreia”) і вшануванням (“proskynesis”): перше належить лише Богові, друге можна спрямовувати на образ, звертаючись до того, кого він представляє. Зрозуміло, що святого жодним чином не можна ототожнювати з матеріалом, з якого зроблена ікона.
Це розрізнення виявилося дуже важливим для пошуку християнської відповіді тим, хто вважав універсальною і вічною сувору старозавітну заборону використання культових зображень.
Це також було предметом великих дебатів в ісламському світі, який приймає юдейську традицію повного виключення культових зображень. Християни ж у цьому контексті обговорили проблему і знайшли підстави для вшанування образів».
7.Що про це писав святий Йоан Дамаскин?
Святий Йоан Дамаскин писав:
«В інші віки Бог не був представлений в образах, будучи цілісним і безликим. Але оскільки Бога тепер бачили у плоті і він жив серед людей, я зображую ту Його частину, яка є видимою.
Я вшановую не матерію, а Творця матерії, який став матерією заради мене і зволив жити у матерії та здійснити моє спасіння через матерію. Тому я не перестану вшановувати те, через що було досягнуто моє спасіння.
Але я не вшановую його в абсолютних термінах як Бога! Як те, що з неіснування отримало існування, може бути Богом?
Однак я також шаную і поважаю решту матерії, яка принесла мені спасіння, оскільки вона сповнена сили і святих благодатей. Хіба дерево хреста, тричі освячене, не є матерією? І чорнило, і найсвятіша книга Євангелія — хіба вони не матерія? Вівтар відкуплення, який дає Хліб Життя, хіба він не з матерії?.. І, перш за все, хіба Тіло і Кров нашого Господа, це не матерія?
Ми повинні або придушити священну природу всіх цих речей, або ж визнати у переданні Церкви вшанування образів Бога та друзів Бога, освячених іменем, яке вони носять, які з цієї причини володітимуь благодаттю Святого Духа.
Отже, не ображайте матерію: вона не гідна презирства, тому що ніщо, створене Богом, не гідне презирства».
фінансово.
Щиро дякуємо!
