Зцілення британського солдата, учасника Першої світової війни, у марійній святині в Лурді було визнано 71-м чудом, яке сталося у цьому світовому центрі паломництв.
8 грудня, в урочистість Непорочного Зачаття, архієпископ Малкольм Макмехон з Ліверпуля (Англія) оголосив про чудесне зцілення Джона Трейнора, солдата британського Королівського флоту, чия смерть також припадає на цю дату. Церква не визнавала нових чудес у Лурді з 2018 року, повідомляє CNA.
Минулого року очільник Управління медичних спостережень Лурда, доктор Алессандро де Франсісіс, доручив переглянути справу Трейнора. Нове дослідження провів англійський лікар і член Міжнародного Лурдського медичного комітету Кіран Моріарті.
Він виявив в архівах Лурда численні документи, зокрема, свідчення трьох лікарів, які оглядали Трейнора до і після його зцілення, а також інші важливі докази.
Під час канонічної комісії Макмехон, на підставі зібраних Моріарті доказів, дійшов висновку, що зцілення Трейнора було справді чудесним.
«Враховуючи вагомість медичних доказів, свідчення віри Джона Трейнора та його відданість Пресвятій Богородиці, я з великою радістю заявляю, що зцілення Джона Трейнора від багатьох серйозних недуг слід визнати чудом, здійсненим силою Божою через заступництво Богоматері Лурдської, — зазначив архієпископ. — Сподіваюся, що у лютому 2025 року, під час Ювілейного року, ми гідно відсвяткуємо це у митрополичому соборі, щоб відзначити цей знаменний момент в історії нашої архідієцезії і відповісти на ювілейний заклик бути “паломниками надії”».
Джон Трейнор народився у Ліверпулі у 1883 році. Хоча його мати-ірландка рано померла, її відданість Месі та Святому Причастю і довіра до Пресвятої Матері залишилися з ним «як пам’ять і плідний приклад». Трейнор свідчив, що його мати щодня ходила на Месу і приступала до Святого Причастя.
Член резерву Королівського військово-морського флоту, Трейнор був мобілізований на початку війни у 1914 році. Під час битви під Антверпеном його поранило в голову осколком, коли він намагався винести з поля бою офіцера. Швидко одужавши, він повернувся на службу.
25 квітня 1915 року Трейнор брав участь у висадці на береги Галліполі — невдалій спробі британських і французьких військ захопити півострів у Туреччині. Трейнор був одним із небагатьох солдатів, які досягли берега у перший день, перемігши натиск кулеметного вогню турецьких сил, які стояли на вершині крутого берега пляжу.
Більше тижня Трейнору вдавалося уникати поранень. Він очолював невелику коаліцію, яка вижила після висадки на піщаний пагорб.
Однак 8 травня Трейнор під час штикової атаки кулеметна черга поранила його у голову, груди та руку. Через отримані рани його праву руку паралізувало, і він почав страждати на регулярні напади епілепсії. Лікарі багато разів оперували його, намагаючись відновити пошкоджені нерви на його руці і вилікувати рани голови, які, як вважають, були джерелом його епілепсії, але безуспішно.
Через вісім років після битви, яка залишила його «повністю та невиліковно недієздатним», Трейнора мали госпіталізувати до лікарні для невиліковних захворювань. Але замість цього він поїхав у Лурд.
Незважаючи на благання дружини, лікарів і кількох священників, Трейнор приєднався до парафіяльного паломництва з Ліверпуля 22–27 липня 1923 року.
У своїх свідченнях він писав, що дев’ять разів купався у джерельній воді гроту, незважаючи на те, що у перші три дні подорожі важко захворів і наразився на сильний опір з боку своїх опікунів.
На другий день подорожі, згадував Трейнор, у нього стався сильний епілептичний напад, коли його вели до купален. «У мене з рота текла кров, і лікарі дуже стривожилися», — писав він. Коли лікарі спробували повернути його до помешкання, Трейнор відмовився, здоровою рукою потягнувши гальма свого візка.
«Мене завели у купальню і викупали звичайним способом. Після цього у мене ніколи не було епілептичних нападів», — сказав він у своїх свідченнях.
Наступного дня Трейнор знову пішов у купальню. Він згадує, що під час купання його ноги почали тремтіти і йому здалося, що до них повернулася дієздатність. Доглядачі Трейнора, вважаючи, що у нього починається ще один напад, поспішили забрати його і відвести до церкви, де мала бути євхаристійна процесія.
Коли архієпископ Реймса пройшов повз нього з Пресвятими Дарами, рука Трейнора також схвильовано затремтіла. Він зірвав свої пов’язки і вперше за вісім років самостійно зробив Знак Хреста.
Наступного ранку Трейнор зірвався з ліжка й побіг до гроту.
«Моя мати завжди вчила мене, що коли ти просиш Богоматір про послугу у Богоматері або хочеш висловити Їй якесь особливе вшанування, ти маєш піти на жертву, — згадує Трейнор. — У мене не було грошей, бо я витратив останнє на вервиці та медальйони для моєї дружини і дітей, але, ставши навколішки перед Пресвятою Матір’ю, я склав єдину жертву, яка спала мені на думку: вирішив відмовитися від цигарок».
Вранці 27 липня Трейнора оглянули три лікарі, які виявили, що він відновив здатність бездоганно ходити, а також повноцінно користуватися правою рукою і ногою. Виразки на його тілі повністю зажили, і напади епілепсії припинилися. Примітно, що отвір у його черепі, який утворився під час однієї з його операцій, також «значно зменшився».
В одному з офіційних звітів, опублікованих Медичним бюро Лурда 2 жовтня 1926 року — пізніше його виявив доктор Моріарті — стверджується, що «зцілення Трейнора є абсолютно надприродним».
Після зцілення Трейнор став батьком ще трьох дітей. Одну з доньок він назвав Бернадеттою на честь Лурдської візіонерки Бернадетти Субіру. Він вважається першим британським католиком, який був зцілений у Лурді.
фінансово.
Щиро дякуємо!
