Коли Авраам вийшов з трипільського поселення

Проповідь о. Миколи Мишовського на суботу ІІІ звичайного тижня, рік І (РКЦ).

«Брати! Віра є підставою для речей, яких сподіваємось, доказ речей невидимих. Нею були засвідчені стародавні. 
Вірою Авраам, коли був покликаний іти на місце, яке мав одержати в спадок, — послухався і пішов, не знаючи, куди йде. Вірою прибув до обіцяної землі, немов до чужої, оселившись у шатрах з Ісааком і Яковом — співспадкоємцями тієї самої обітниці, тому що він очікував міста з підвалинами, архітектором і будівничим якого є Бог. 
Вірою ж і сама Сарра, будучи неплідною, дістала силу зачати, незважаючи на похилий вік, оскільки вважала вірним Того, хто обіцяв. І тому від одного — і до того ж майже померлого — народилося так багато, наче зірок на небі, наче незліченного піску край моря.
У вірі повмирали всі вони, не одержавши обітниць, але здалека побачили їх і привітали, визнаючи, що вони є чужинцями і паломниками на землі. Адже ті, які так кажуть, визнають, що шукають батьківщини. А якби пам’ятали ту батьківщину, звідки вийшли, то мали б нагоду повернутися. Нині ж кращої бажають, тобто небесної. Тому Бог не соромиться називати себе їхнім Богом, адже Він приготував їм місто.
Вірою Авраам, будучи випробовуваний, склав Ісаака і, свого єдинородного приносив у жертву той, хто отримав обітниці; той, кому було сказано: «В Ісаакові назветься твоє потомство». Оскільки він зрозумів, що Бог має силу воскресити з мертвих, тому й одержав його як символ».

Літургійні читання — тут.