Папа Лев XIV уповноважив Дикастерій у справах канонізацій опублікувати три декрети. Два з них стосуються жертви життя єпископа й черниці, а третій — героїзму чеснот.
12 липня 2017 року вийшов Апостольський лист у формі motu proprio «Maiorem hac dilectionem», яким Папа Франциск ствердив, що героїчне жертвування життям є підставою для беатифікації та канонізації, поряд із мучеництвом та героїчністю чеснот.
Євангелізація тубільців, аж до жертви життя
Перший з декретів про жертву життя стосується єпископа Алехандро Лабака Уґарте, капуцина, який народився 19 квітня 1920 року в Бейсамі (Іспанія). 1932 року він вступив до семінарії капуцинів в Альсасуа; 14 серпня 1937 року прийняв капуцинський габіт у Сангуесі. Перші обітниці склав15 серпня 1938 року, а вічні — 29 вересня 1942 року. Був висвячений на священника 22 грудня 1945 року в Памплоні. Керівництво, прийнявши його сильне бажання вирушити на місію, 17 липня 1946 року відправило його до місії капуцинів у провінції Наварра в Пінляні, Китай, де він залишався до 1953 року, коли разом з іншими місіонерами був вигнаний маоїстським режимом і змушений був повернутися на батьківщину.
1954 році був скерований до Еквадору, де прийняв парафію св.Себастьяна в Піфо. Присвятив себе апостольству, з особливим акцентом на пастирській діяльності та будівництві коледжу, новіціату і формаційної школи. 4 листопада 1957 року очолив капуцинську місію в Аґварико. З 1958 по 1961 рік був місіонером у Гуаякілі, де став парафіяльним настоятелем парафії Святого Сімейства, а з 1961 по 1965 рік — провінційним кустошем.
21 березня 1965 року о.Лабака Уґарте призначений Апостольським префектом Аґварико, і на цій посаді він брав участь у заключному етапі Другого Ватиканського Собору, виступаючи за турботу Церкви про етнічні меншини та духовенство з місцевого населення. 8 лютого 1969 року пішов у відставку з посади Апостольського префекта і, після періоду відпочинку в Далласі, повернувся в Еквадор у 1971 році як місіонер, в Еноканке, також виконуючи різні обов’язки: радник керівника місії; Апостольський префект, делегований в Аґварико; ректор коледжу «Падре Мігель Гамбоа»; настоятель місії. Водночас він із великим запалом присвячувався євангелізації корінного народу уаорані (ваорані, ваос).
1984 року, після заснування Апостольського вікаріату в Аґварико, єпископ Алехандро був призначений вікарієм, із наданням титулярного єпископства Помарії. Його висвятили в соборі Коки 9 грудня 1984 року. Людина примирення та миротворчості в регіоні, що відзначався напруженістю, єпископ Лабака Уґарте був шанований за турботу про права корінного населення Еквадору, яке прагнув захистити від інтересів нафтових та лісових компаній. Він розробив план дружніх контактів з етнічною групою тагаері — невеликим племенем, яке раніше не було євангелізоване й вороже ставилося до чужинців. Залучив до євангелізаційної місії сестер- капуцинок із Конгрегації Святого Сімейства. Щоб уникнути можливого кривавого зіткнення, вирішив сам першим вирушити на територію тагаері. Знаючи мову уаорані та усвідомлюючи небезпеку, 21 липня 1987 року, разом із преподобною Слугою Божою сестрою Інес Аранго Веласкес, він висадився з гелікоптера в районі Тігуїно, де їх із сестрою Інес і вбили місцеві жителі.
З любові до проповіді Слова
Сестра Інес Аранго Веласкес, про яку йдеться в другому декреті про жертву життя, народилася в Медельїні (Колумбія) 6 квітня 1937 року. Після періоду навчання як аспірантка в Інституті Сестер-Місіонерок Непорочної Діви Марії та св.Катерини Сієнської, вона вступила до Згромадження Сестер-Терціарок Капуцинок Святого Сімейства, заснованого преподобним Слугою Божим Луїсом Аміго-і-Феррером. 2 липня 1955 року с.Інс прийняла чернечий габіт. 15 липня наступного року склала тимчасові обіти, а 15 серпня 1959 року — довічні. Після періоду апостольства, присвяченого викладанню, в 1977 році взяла участь у першій місіонерській експедиції сестер-капуцинок Святого Сімейства до Аґварико в Еквадорі. Сестра Інес присвятила себе місіонерському апостольству в трьох спільнотах: Шушуфінді, Нуево Рокафуерте та Кока. В останніх двох вона також виконувала обов’язки настоятельки.
4 серпня 1977 року с.Інес дістала призначення до Нуево-Рокафуерте, де працювала в лікарні, водночас провадячи євангелізацію різних корінних племен на берегах річки Напо під керівництвом капуцинів: раніше згаданого о.Алехандро Лабаки та о.Мануеля Амунарріса. 1987 року її призначено до Коки, де с.Інес присвятила себе євангелізації уаорані.
Усвідомлюючи небезпеку, що загрожувала племені тагаері, якому загрожували великі нафтові компанії, разом зі Слугою Божим єпископом Алехандро Лабакою Уґарте сестра Інес Аранго вирішила піти назустріч цим людям. Хоча вони усвідомлювали пов’язані з цим ризики, їх привезли на територію цих тубільців, яким вони привезли подарунки. Місіонерів залишили в лісі. Наступного дня, коли гелікоптер повернувся, їхні тіла знайшли пробиті стрілами та списами. Після транспортування до Коки і проведення розтину виявилося, що на тілі єпископа Лабакі було 134 рани, а на тілі сестри Інес — 85.
Обоє вони добровільно й охоче віддали своє життя з любові до місії, в цьому випадку — до племені тагаері.
Крім того, Святіший Отець уповноважив Дикастерій у справах канонізацій видати декрет про героїчність чеснот Слуги Божого Метью Макіла — титулярного єпископа Тралльського, першого Апостольського вікарія Коттаями, засновника Згромадження Сестер Відвідин Пресвятої Діви Марії; народився 27 березня 1851 року в Манджурі (Індія), помер 26 січня 1914 року в Коттаямі (Індія).
фінансово.
Щиро дякуємо!
