Проповідь на середу ХХVIІ звичайного тижня, рік І (РКЦ).
І запалав Йона гнівом великим і почав молитися до Господа, і мовив: «О Господи! Хіба ж це не я говорив, бувши ще у моїй країні? Тому ж я й намагався утікати до Таршішу; адже я знав, що Ти — Бог милостивий і милосердний, довготерпеливий і многомилостивий, й уболіваєш над злом. Тож візьми, благаю, Господи, тепер у мене мою душу, бо ліпше мені вмерти, аніж жити». А Господь сказав: «Чи ж слушно ти розсердився?» Вийшов Йона з міста й сів зі східного боку міста. Зробив він собі там курінь, й сів під ним в тіні, визираючи, що станеться в місті. А Господь Бог виростив рициновий кущ, й він піднявся над Йоною, щоб була тінь над його головою та щоб позбавити його досади. Йона вельми зрадів кущеві. Але другого дня, як почала сходити ранкова зоря, звелів Бог черв’якові, й він підточив куща, й всох він. І сталося, як зійшло сонце, послав Бог спекотний східний вітер, і сонце вдарило у голову Йоні так, що він зомлів, тож і побажав сам собі смерті, кажучи: «Ліпше мені вмерти, аніж жити». Бог промовив до Йони: «Чи слушно ти розсердивсь через рицинового куща?» Він відповів: «Слушно розсердився я, аж до смерті». Тоді Господь сказав: «Тобі жаль куща, дарма що ти не порався коло нього й не зростив його, — що за одну ніч виріс і за одну ніч пропав. А Мені не жаль Ніневії, великого міста, в якому живе більше ста двадцяти тисяч душ, що не вміють розрізнити правиці від лівиці, — й худоби безліч?»
Літургійні читання — тут.
фінансово.
Щиро дякуємо!
