Мартин був глибоко відданий своєму ангелу-хранителю та всім святим ангелам. Вони ж, зі свого боку, були віддані йому.
Маючи особливу побожність до Діві Марії, Мартин завжди активно брав участь у молитві Годинок, яка відбувалася рано вранці — найімовірніше, до 3:00 ранку. Одного разу він запізнився, або щось його затримало — бо кілька братів бачили, як він поспішав у супроводі двох ангелів. Іншим разом його бачили в супроводі чотирьох ангелів; вони мали вигляд прекрасних юнаків, що тримали запалені смолоскипи.
Щоби світло завжди горіло
Сатана, звісно, не міг цього пропустити. Якось уночі Мартин поспішав до лікарні. Несучи немалий тягар — розпалену жарівницю і медичні інструменти, — він вирішив скоротити шлях. Сходи, які він обрав, були в такому поганому стані, що їх вважали небезпечними для перехожих і ними не ходили. Тож хоча чернець знав, що туди краще не йти, — він не очікував зустріти там страшило.
— Що ти тут робиш, породження сатани?!
Зловісне видіння сказало Мартинові, що його намір — знищити душу святого, і не виконало веління залишити його. Зіткнувшись із такою очевидною загрозою, Мартин поклав речі на землю, стягнув свій пояс і рушив на демона. Той, наляканий несподіваною атакою, сховався в тіні, з якої вийшов. Побачивши це, святий схопив розжарену вуглину і накреслив нею хрест на поблизькій стіні. Демон утік. Наступного дня Мартин повернувся на це місце, повісив дерев’яний хрест там, де намалював його вуглиною, а потім стежив, щоб біля цих сходів завжди горів вогонь.
Влада над духами
Якогось дня настоятелі Мартина вирішили поселити в його келії товариша — брата Фулано де Міранду. Самі він оповідав, як прокинувся посеред ночі від гучних ударів, ревіння й стогонів. Швидкий огляд келії не виявив жодного безладу; це змусило його запідозрити присутність демонів. Потім, як влучно ілюструє приказка, розпочалося справжнє пекло. Стіни затряслись і спалахнуло полум’я, наповнивши кімнату димом. Брат Фулано ледве міг дихати. Заплющивши очі від жаху, він крикнув Мартинові, щоб той не дав йому задихнутися. Однак Мартин, який знав, як розпізнавати хитрощі диявола, сказав братові Фулано заспокоїтися і зберігати довіру до Божого заступництва. Він попросив товариша розплющити очі. Пекельна ілюзія зникла безслідно; вогню не було, ніщо не було пошкоджено, все було в ідеальному порядку, як і раніше. Цей інцидент став предметом гарячих суперечок і про нього повідомили отця Андреаса де Лісона, який на той час служив наставником новіціату і був особливо шанований за свій розум та здоровий глузд. Вислухавши, він сказав:
— Вірте мені, цей смиренний брат — великий святий! Ви повинні шанувати його й наслідувати його поведінку. Жахливі події, про які я щойно почув, є свідченням його влади над демонами. Це точно не перший випадок, коли його святість — і особливо його чистота й віра — перемогли пекельні воїнства!
Небажаний гість
Коли брат Мартин помирав — єдиним небажаним гостем, який увійшов до його келії, був сам диявол. Він намовляв Мартина перестати молитись і почати вважати себе святим — святі, зрештою, не потребують молитов чи милосердя! Зіткнувшись із такими мерзенними намірами нечистого духа, брат Мартин подвоїв свої смиренні зусилля; але йому не вдалося прогнати чудовисько. Злий далі збирався зламати волю людини, і брати напружено спостерігали за цією боротьбою, підтримуючи Мартіна своїми щирими молитвами. Зрештою, один із них більше не витримав і закричав:
— Брате Мартіне, не сперечайся з демоном, який своїми софізмами може зробити біле чорним, а чорне білим!
Почувши це, Мартин розплющив очі та з усмішкою відповів:
— Брате, не бійся! Диявол не витрачатиме софізми на того, хто не є теологом. Він занадто гордий, щоб використовувати їх проти бідного мулата!
Зіткнувшись із такою жартівливою іронією, сатана призупинив свою атаку. Він повернувся пізніше з новою тактикою — щоб налякати Марина й довести його до відчаю. Однак у цей момент святий запевнив своїх товаришів, що біля його ліжка присутні Діва Марія, святий Йосиф, святий Домінік, свята Катерина Александрійська та святий Вікентій Феррер, які підтримують його у важку хвилину смерті.
Гріб святого Мартина де Порреса в каплиці, збудованій на місці старої лікарні — монастир святого Домініка, Ліма. Джерело: Catholic Magazine
Наука, якої варто повчитися
Згромаджені в келії об’єднались у молитві за вмираючого. Після співу «Salve Regina» вони почали виголошувати Символ віри. На словах «Et homo factus est» («І став людиною») Мартин, із розп’яттям у схрещених руках та усмішкою на вустах, покинув цей світ, ставши подібним до сплячої дитини. Це сталося 3 листопада 1639 року, близько 21:00. Мартин прожив рівно 60 років свого життя, 44 з яких провів у служінні Господу як домініканець.
Коли молитви завершилися, архієпископ Мексики (колись зцілений Мартином) був так охоплений почуттями, що слова застрягли йому в горлі, й він зміг вимовити лише два речення:
— Мої любі, брат Мартин щойно показав нам, як помирати. Це найскладніша і найважливіша наука, якої людина може навчитися!
Уривки з книжки «Святий Мартин — батько вбогих»
Переклад CREDO за: Egzorcyzmy
фінансово.
Щиро дякуємо!
