Публічні дебати на тему in vitro більше емоційні, ніж раціональні, сказав почесний доктор Міхал Круліковський, член Спілки експертів єпископату Польщі з питань біоетики. 26 жовтня 2013 р. відбулася конференція про in vitro, яку організували на теологічному факультеті Опольського університету.
«Самі дебати є гарячим місцем, сама проблема є гарячим місцем, участь у цих дебатах, незалежно від виконуваної функції, коштує дорого», — підкреслив Круліковський. Він представив аргументацію, якою послуговуються політики: «Чому має бути закон про in vitro? Бо не можна погодитися з драмою батьків, які не матимуть дитини. Чому мають бути аборти? Бо ми не можемо погодитися з драмою жінки, яка не побачить своїх дітей, бо осліпне, як народить. Ми не можемо змушувати до героїзму, це не по-людськи». Натомість нормативні аргументи у таких спорах завжди програють емоціям, відзначив доктор.
Архиєпископ Генрик Хосер говорив на конференції про два підходи до біоетики. Один виходить зі сталості точок відліку, з існування незмінних цінностей, які випливають із факту людської природи, незмінної і сталої. А другий базується на цілком змінних вихідних точках, які стають інакші з року в рік. «Йоан Павло ІІ вимагав інтегральної антропології, на противагу до щораз то частіше застосовуваної антропології редукціоністської, яка зводить людину до одного аспекту, не розвиваючи її мультіпотенційність», сказав архиєпископ.
Професор Анджей Коханьскі з Інституту експериментальної і клінічної медицини Польської академії наук навів під час свого виступу результати досліджень, які стосуються зростання частоти інтелектуальної неповносправності у дітей, що з’явилися на світ із застосуванням допоміжних технік зачаття. У дослідженнях також відзначено зростання числа захворювань гострим лімфатичним лейкозом (пухлини) у дітей до 3 років життя, зачатих із допомогою технічного сприяння. З проведених досліджень на тваринах і обстежень людей можна однозначно зробити висновок про переказування відхилень наступним поколінням, появу вад розвитку, неповносправності та схильності до злоякісних пухлин у штучно зачатих.
Професор Станіслав Цебрат із відділення біотехнологій Вроцлавського університету виклав причини, з яких люди вдаються до запліднень in vitro. Серед них існують не тільки неплідність чоловіки чи жінки, але й шерег аргументів євгенічного характеру: якою має бути дитина, якої статі, з якими рисами. Частою підставою є також бажання «відкласти вагітність на потім» або й перекладення тягаря вагітності на іншу жінку.
Крім того, професор Цебрат вважає дослідження на тему in vitro нечесними: не документуються випадки генетичних вад стільки, скільки їх реєструє статистика. Ці випадки замовчуються, все «замітається під килим».
Акушер-гінеколог доктор Мацєй Барчентевич, який займається НаПроТехнологією (сучасна діагностика і лікування безпліддя) навів дані ВООЗ за грудень 2012 року, з яких випливає, що тільки 1,9% жінок не можуть зачати дитину. Відповідно, неплідних пар на світі набагато менше, ніж у цьому переконують захисники in vitro. На думку доктора Барчентевича, традиційні методи лікування (наприклад, хірургічні) більш дієві, ніж in vitro.
За матеріалами: wiara.pl