Генерал Войцех Ярузельський, символ «комуністичної Польщі», хоч ціле життя заявляв, що він людина невіруюча, однак помер 25 травня 2014 р., прийнявши Таїнства Церкви.
Войцех Ярузельський походив із родини глибоко віруючої і патріотичної. 7 жовтня 1923 р. був охрещений у парафіяльному храмі РКЦ у Курові, де народився трьома місяцями раніше. Від 1993 р. ходив до гімназії, які провадили отці-маріани на варшавських Бєлянах. Школа діяла в дусі католицьких принципів і пошано до польської традиції. У ранній молодості Ярузельський був дуже релігійним учнем із хорошими перспективами.
Глибока зміна його світогляду настала під час примусового перебування на території СРСР, куди його сім’ю депортували 1941 р. з Литви. Вже з 1945 р. (за відомостями матеріалів Інституту національної пам’яті) він був співпрацівником радянського відділу т.зв. воєнної інформації.
За час своєї військової та політичної кар’єри у ПНР декларував себе невіруючим і ніколи не брав участі в релігійних урочистостях. Навіть під час похорону своєї матері, що мав католицький характер, Ярузельський стояв поза дверима храму.
З іншого боку, Войцех Ярузельський напевно був тим комуністичним провідником, який установив найглибші контакти з Церквою і зробив щодо неї найглибші поступки. Це, однак, не заважало йому розв’язувати істеричні антицерковні кампанії з допомогою Єжи Урбана, речника уряду в ті часи, коли Ярузельський був прем’єром. Можна сказати, що політика Ярузельського щодо Церкви була неоднорідна і двонаправлена.
На думку Павла Коваля, автора чудової монографії «Кінець владної системи», Ярузельський від моменту запровадження воєнного стану почав сприймати Церкву як дуже серйозного партнера, що міг відіграти роль суттєвого чинника суспільної стабілізації. Він був готовий багато чим поступитися Церкві — за умови, що та буде готова підтримати своїм авторитетом оточення генерала.
Церква справді підтримувала контакти з владою, але прагнула редукувати сферу цієї співпраці у політиці, уникала ситуації, в якій — як інституція, обдарована авторитетом — мусила би легітимізувати режим. У цьому кардинал Глемп рішуче підтримував лінію кардинала Стефана Вишинського.
Варто згадати, що після початку (у вересні 1980 р.) діяльності Спільної комісії уряду і єпископату, 10 січня 1981 р. було також створено Робочу групу з питань законодавства, яка мала підготувати відповідні юридичні акти, щоб урегулювати стосунки держава-Церква. З боку Церкви робочу комісію представляв о. Алоїз Оршулік, а з боку держави — міністр Адам Лопатка.
Діяльність цієї групи — рішенням генерала Ярузельского — не була перервана після запровадження воєнного стану. Посилено старалися створити враження, що для оточення генерала дуже важливо нормалізувати стосунки з Церквою і надати їй більшої свободи діяльності. Отож розпочалася праця над двома документами: Декларацією, яка мала бути видом порозуміння між урядом і Конференцією єпископату, і проектом угоди про ставлення держави до Католицької Церкви. Проект декларації був готовий наприкінці 1983 р. Вона складалася з 78 пунктів, у яких Церква, зокрема, визнавала світськість держави, а держава сприймала факт, що Церква керується своїм власним законом, «вільно здійснюючи свою духовну владу і юрисдикцію, адмініструє і керує своїми справами». За Апостольською Столицею цей проект визнавав виключне право на призначення єпископів, після попередньої консультації з урядом ПНР, і визначав умови праці капеланів у війську тощо. Така форма декларації — попри узгодження на спільних зібраннях — все одно не здобула схвалення найвищих властей держави. З цього видно, що Ярузельський ставився до діалогу з Церквою як до інструмента, не збираючись на цьому етапі виконувати дані обіцянки.
Одночасно з цим чи не щотижня речник уряду Єжи Урбан запускав антицерковні кампанії, звинувачуючи Церкву в політичній залученості по стороні опозиції. Творення такої атмосфери було вступом до убивства о. Єжи Попєлушки. Вочевидь не було знайдено жодних документів, які вказували б на участь Ярузельського в цьому злочині.
Незабаром по смерті о. Попєлушки оточення Ярузельського зацікавилося думкою про встановлення дипломатичних стосунків зі Святим Престолом. Посилення цих контактів настало у 1985-1987 роках, коли з’явилися перші симптоми подолання міжнародної ізоляції ПНР. 1986 року в Міністерстві закордонних справ ПНР опрацювали план перетворення вже наявних «робочих контактів» зі Святим Престолом у дипломатичні стосунки. Сам генерал Ярузельський посилено старався, аби їх встановлення відбулося безпосередньо після візиту Йоана Павла ІІ до Польщі у червні 1987 р.
Однак як Йоан Павло ІІ, так і представники ватиканської дипломатії з великою прохолодою ставилися до цієї теми, тримаючись якнайдалі від того, щоб Апостольський Престол міг бути будь-яким чином «використаний» для легітимізації влади амбіційного генерала. Як умову було ставлено питання про повернення юридичного статусу Католицькій Церкві у Польщі та громадянських прав і свобод.
Цим можна пояснити факт, що угоду з Апостольським Престолом випередило ухвалення польським Сеймом 17 травня 1989 р. трьох угод, які визнали юридичний статус Церкви і гарантували їй можливості виконання своєї місії.
Варто також згадати, що 1988 року представники властей (після невдалих спроб схилити єпископат надати свого делегата до заснованого Ярузельським Патріотичного руху національної оборони, який мав чималу підтримку групи католицьких діячів) були готові навіть на згоду створити християнсько-демократичну партію, аби лиш вона була офіційно підтримана Церквою. Це означало «спробу встановлення своєрідного державно-церковного політичного кондомініуму, який виходив би з гарантованої нейтральної позиції Церкви щодо влади», зазначає Павел Коваль.
Однак Церква не дала себе втягнути в цю гру. Кардинал Юзеф Глемп, архиєпископ Броніслав Домбровський та інші члени польського єпископату — попри утримування сталого діалогу з владою — не погодилися прийняти пропозиції Ярузельського. Вони не дозволили, щоб Церква була вмонтована у систему влади, конструйовану Ярузельським.
Апостольська Столиця вирішила поновити дипломатичні стосунки з Польщею допіру по виграних опозицією виборах від 4 червня 1989 р. Стосунки поновлено 17 липня 1989 р., а детальні перемовини щодо Конкордату розпочалися тільки в уряді Ханни Сухоцької.
Однак Войцех Ярузельський, як прем’єр РП, мав нагоду в грудні 1989 р. прийняти вірчі грамоти від першого по війні Апостольського нунція у Варшаві, яким став архиєпископ Юзеф Ковальчик.
Останні кільканадцять років життя генерал Ярузельський говорив про себе, що він агностик, однак підкреслював своє визнання суспільної ролі, яку виконує Церква. Перед смертю ж він прийняв Таїнства.
За матеріалами: Gość Niedzielny
фінансово.
Щиро дякуємо!
