Той, кому дано владу карати, так само підвладний Отцеві

Роздуми над Словом Божим на середу XV звичайного тижня, рік ІІ

Бог говорить про Ассирію, якій дав страшну владу карати Ізрáїль: «… палиця Мого гніву й посох Мого обурення в Моїй руці! Я посилаю її на народ безбожний, виряджаю її на народ, який Мене гнівить, щоб грабувала його, обдирала до нитки, щоб топтала, немов грязюку на дорозі» (пор. Іс 10, 5-6). Це не привілей, це також має бути покірним служінням перед Богом. «Хіба сокира хвалиться перед тим, хто нею рубає? Хіба пилка пишається перед тим, хто її тягне? Неначе б палиця рухала того, хто її піднімає, або кий піднімав того, хто не дерев’яний!» (Іс 10, 15). Ассирія, подібно як пізніше Вавилон, не можуть прийняти свого місця, обмеженого для них у планах Божих, і тому гинуть.

Згідно з Євангелієм від Матея, Ісус після суворого застереження містам, які не покутують, сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам» (Мт 11, 25). Таємниця Царства Божого — це заклик до навернення. Всіляке добро, кожне чудо зцілення чи звільнення запрошують до передумування, до покути. Наводячи приклад Ніневії, описаний у книзі пророка Йони, Ісус закликає до справжнього, глибокого навернення. Ісус, подібно як і Марія, радіє Божій справедливості (пор. Лк 1, 51-53).

«Усе передане Мені Моїм Отцем, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; ані Отця ніхто не знає, лише Син — і той, кому тільки Син захоче відкрити» (Мт 11, 27). Я вірю, що Ісус хоче нам об’являти свого коханого Отця.