З ким боровся Яків?

Роздуми над Словом Божим на вівторок XIV Звичайного тижня, рік І

Тому Яків назвав це місце Пеніел, кажучи: «Я бачив Бога обличчям в обличчя і збережена душа моя». І сонце зійшло йому, як він пройшов Пеніел; але він кульгав на стегно.

Церква продовжує годувати нас добірним зерном із книги Буття, з історії Якова. На цей раз ми маємо справу з переправою через річку Яббок і нічною боротьбою.

Порівняймо з учорашнім читанням. Ці читання розділяє лише один день літургійного календаря — і десятки років життя Якова. І в цьому читанні, і в учорашньому він утікає, втеча відбувається вночі. Але тепер утікає вже зрілий чоловік, а не молодий пройдисвіт; тікає не сам, а з усією своєю родиною. І що важливо — перевівши всю свою родину через річку, залишається на старому березі для боротьби.

Для того, щоби ступити в майбутнє, Якову потрібно поборотися зі своїм минулим. Часто ми мріємо про майбутнє, забуваючи про своє минуле. Мрійництво майбутнім стає радше спробою втекти від минулого, обманути себе, нібито почати все заново, перекресливши все, що було раніше. Але Яковове минуле теж перейшло б річку Яббок і пішло б слідом за прийдешнім, якби не його мужній вчинок: він свідомо залишається сам на сам із цим минулим.

Ми звикли читати цей уривок у сенсі взаємин із Богом, особистої молитви-боротьби, де таємничий «хтось» це ангел від Бога, а чи то сам Бог. Це виглядає логічно: адже Яків просить про благословення та обіцяє не відпустити, поки Той «Хтось» не благословить. Але давайте на цей раз подивимося на текст з іншого ракурсу і поставимо собі питання: «А чому б це янголу чи Богу треба було втікати, бо вже “сходить зоря” і настає світанок? А чи не може це бути демон минулого, який тягнеться за Яковом і хоче відібрати чи бодай отруїти майбутнє?»

 Якщо це так, то маємо готовий рецепт для тих, хто «прагне розпочати життя спочатку», «вдивляється в майбутнє»: не тікайте від минулого, повертайтеся до нього самі-одні, і боріться поки не воно Вас, а Ви його не відпустите.