ПИТАННЯ: Сучасний світ звалює на людину потоки інформації, все відбувається стрімко. Дедалі важче усамітнитися для молитви. А якщо молитися в дорозі, у транспорті, в громадських місцях — чи буде достатньо «якісною» така молитва?
ВІДПОВІДЬ: Якщо людина почувається скарбом Бога, то вона прагне втекти від оглушливого шуму, щоб думати про Нього, любити Його, слухати Його зі щедрою увагою. У цьому, власне, і полягає молитва: приношення Богу, який дозволяє людині заглибитися в себе самого.
У духовному житті, звісно, абсолютно необхідні моменти, які ми спеціально приділяємо особистій і спільнотній молитві. Необхідні також моменти самоти і мовчання, моменти перебування перед Пресвятими Дарами, коли ми поклоняємося реально присутньому в них Господу.
Але що таке «якісна» молитва? Про її «якість» можна говорити тією мірою, якою «якісні» наші відносини з Богом. І літургію, і поклоніння Пресвятим Дарам можна продовжити в часі, якщо ми збережемо цю «якість» відносин за стінами храму. У такому сенсі набагато «якіснішою» буде молитва в транспорті, в дорозі, ніж молитва у храмі, якщо ми, вийшовши з церкви після Служби Божої, одразу ж забуваємо про те, що там відбувалося, і відволікаємось на інші речі.
По суті своїй молитва — це бесіда з Господом. Людина приділяє молитві спеціальний час і створює для цього особливу атмосферу. Але чи повинні ми припиняти цю молитву, коли у нас немає змоги таку атмосферу створити? Звісно, ні. Навпаки, вулиця, її шум і гамір можуть стати додатковим стимулом для молитви, хоч би як парадоксально це звучало. Ми можемо заглибитися в свої роздуми — часто в транспорті або на вулиці нас охоплюють різні думки, більш-менш глобальні проблеми і повсякденні турботи. Що може бути краще, ніж спрямувати ці думки до Господа, розмовляти про свої тривоги не з самими собою або уявними опонентами, а з Богом, ввіряючи ці турботи Його волі і Його милості! Вулиця, громадські місця — це чудове місце для звершення справ духовного милосердя: коли ми бачимо стражденних, хворих, престарілих, вдивляємося в їхні очі, уявляємо їхні проблеми, їхнє життя, — ми спонтанно підносимо до Господа молитву про них. Досить промовити про себе кілька щирих слів із любов’ю в серці. Коли ми перебуваємо в громадських місцях і не зайняті справами та розмовами, часто приходить спокуса розглядати людей навколо й іноді навіть судити їх, засуджувати. Чи не краще замість цього взяти до рук розарій і помолитися, можливо, навіть за тих же самих людей? Хіба не привід для гарячої молитви зі сльозами — блюзнірські слова чи образа святинь, які ми іноді можемо почути на вулиці, в транспорті? Чи не ідеальний момент для молитви — випадкова зустріч із людиною, яка страждає, потребує потіхи, але не готова почути ці слова від незнайомця?
Мета такої молитви — очищення думки, волі й серця; перетворення людини в невпинну молитву. Аби краще зрозуміти силу молитви, можна міркувати над словами Евагрія Понтійського: «Твоя молитва перевершить усяку радість тоді, коли ти сам станеш молитвою». Коли людина «сама стає молитвою», перед нею більше не постає питання — де, коли і як молитися, бо молитва — це її стан, без неї не минає жоден момент життя.
«Для мене молитва, — пише св. Тереза в «Історії однієї душі», — це порив серця, простий погляд, спрямований до Неба, крик вдячності й любові, як у прикрощах, так і в радості; нарешті, це щось велике, надприродне, що радує душу і з’єднує мене з Господом».
Не журіться про кількість молитов, а лише про те, щоб ваша молитва виходила з серця, як жива вода з джерела, казав Феофан Затворник, вказуючи на глибинний сенс молитви, на її значення. У серці світу, який відчуває таку спрагу за Богом, наша молитва не менш «якісна», ніж у стінах чудового монастиря. А іноді вона навіть щиріша, ревніша — як це буває у приймальні «швидкої допомоги» або в палаті реанімації.
За матеріалами: Католицький оглядач
Фото: Igotoua
фінансово.
Щиро дякуємо!
