Колоски, правила і воля Бога

Роздуми над Словом Божим на суботу ХХІІ звичайного тижня, рік І

Інколи люди помилково вважають, ніби фарисеї та книжники жили згідно зі Старим Завітом, а Ісус, навпаки, Старий Завіт відкинув і показав принципово новий спосіб життя. Сьогоднішнє Євангеліє показує, що це саме Ісус поводився згідно зі Старим Завітом, а фарисеї навпаки його не виконували. Хоча вони й знали текст Старого Завіту, однак не розуміли його. Адже Старий Завіт містить в собі  не тільки правні приписи, але також історії життя людей, вибраних Богом і натхнених Божим Духом, таких як Давид. Ці історії стали для нас пророцтвами, що виконуються в нашому житті.

Перша книга Самуїла переказує історію зустрічі Давида і священника Ахімелеха (1 Сам 21, 2‑7). У той час Бог уже відступив від Саула, Ізрáїльського царя, і вибрав Давида, провадив його своїми натхненнями та благословляв його (див. 1 Сам 18, 12-14). Давид був голодний і перебував у дорозі, посланий Богом-царем (царем в Ізрáїлі залишався сам Бог, навіть коли на землі панував земний цар). Священник вирішив, що за тих обставин Давид і його товариші можуть взяти для їжі «святий хліб», що був раніше жертвуваний на Господньому вівтарі. Тому що Богу не шкода свого хліба і Він дає його тим, хто виконує Його волю.

Ісус та Його учні опинилися в подібному становищі. Вони були в дорозі, проваджені Богом, а це означає, що перебували під керівництвом Бога. Сталося так, що вони були голодні. Проходячи обік поля зі збіжжям, зривали колоски, що росли при дорозі, і їли зерна одразу ж. В Ізрáїлі було принципом, що так робити можна (натомість не можна було збирати колоски, щоб нести з собою). Натомість фарисеї додали до цього свою інтерпретацію, що цього не можна робити в суботу. Ісус пояснив їм, що вони помиляються. Шабат був днем, коли вони мали перестати займатися своєю працею, але не повинні були припиняти виконувати Божу волю. А Божа воля полягала на тому, щоб вони йшли за нашим Господом і мали для цього сили.

Спосіб поведінки Давида й Ісуса стає для нас взірцем поведінки. Не самі приписи, а здатність розпізнавати волю Божу становить найважливіший принцип діяльності як у Старому, так і в Новому Завіті.