Чергову знакову постать християнського Середньовіччя, ще одного представника францисканської чернечої родини представив Папа Бенедикт XVI під час загальної аудієнції, яка відбулася сьогодні, 3 березня. Святіший Отець говорив про святого Бонавентуру, Учителя Церкви, який зумів в своєму житті поєднати францисканську духовність та богословські дослідження.
Насамперед Бенедикт XVI зазначив, що йому особливо приємно говорити про цього святого, оскільки саме богословській спадщині святого Бонавентури були присвячені наукові дослідження, які він проводив ще як молодий богослов. За словами Папи, це була людина «дії і молитви», яка причинилася до встановлення гармонії між вірою та культурою.
Коли Джованні да Фіданца, таким було мирське ім’я святого Бонавентури, був ще підлітком, сталася подія, яка мала вирішальний вплив на його життя. Перебуваючи на смертному ложі, він був зцілений завдяки святому Францискові з Ассізі, до якого про заступництво в молитві зверталася його мати. Тоді хлопчина почав цікавитися життям цього святого, та, захоплений його свідченням ревності та євангельської радикальності, у 1243 році сам приєднався до великої францисканської родини, прийнявши ім’я Бонавентура.Бенедикт XVI навів слова з одного його листа, в якому він пояснював причину свого рішення: «Визнаю перед Богом, що причиною, яка мене спонукала понад усе любити життя блаженного Франциска, є та, що воно уподібнюється до початків і зростання Церкви. Церква почалася від простих рибалок, а пізніше збагатилася визначними та мудрими вчителями».
Бонавентура розпочав навчання у Парижі, а пізніше став одним з найважливіших богословів Церкви. Святіший Отець звернув увагу на заголовок його праці, яку він захистив, щоб бути допущеним до викладання богослов’я: «Питання про пізнання Христа», підкреслюючи, що Христос завжди відігравав головну роль в житті та навчанні святого.
Бенедикт XVI пригадав, що в той час, коли святий Бонавентура був у Парижі, почалися сумніви щодо придатності францисканців та домініканців навчати в університеті, заперечуючи також справжність їхнього богопосвяченого життя. У дійсності, зміни в розумінні чернечого життя, запроваджені так званими жебрачими чинами, були настільки новими, що інші їх просто не змогли зрозуміти. Про це святий Бонавентура писав у своїй праці «Євангельська досконалість», на яку посилався Святіший Отець, сказавши: «Церква стала гарнішою та світлішою завдяки вірності покликанню тих її синів та дочок, які не лише практикують євангельські заповіді, але, завдячуючи Божій благодаті, покликані дотримуватися і євангельських рад, свідчачи таким чином, своїм убогим, послушним та цнотливим життям про те, що Євангеліє є джерелом радості та досконалості».
Протягом 17 років святий Бонавентура виконував служіння Генерального Міністра Ордену Менших Братів. Як зазначив Бенедикт XVI, він виконував його мудро та з посвятою, іноді строго, щоб викорінювати зловживання. Однак, він відчував, вів далі Папа, що для запевнення спільності духа та сердець недостатньо самих правил, а «потрібно поділяти ті самі ідеали та спонуки». Саме тому він старався підтримувати справжню харизму святого Франциска, представляючи його життєвий приклад та його повчання. Він збирав спогади тих, які особисто знали засновника та на їх основі написав його біографію.
У 1273 році Папа Григорій Х висвятив святого Бонавентуру на єпископа та іменував кардиналом, доручаючи йому зайнятися приготуванням ІІ Ліонського Вселенського Собору, завданням якого було поєднання Східної та Західної Церков. З усією посвятою він цим зайнявся, але не бачив завершення собору, відійшовши по вічну нагороду підчас його тривання.
«Добрий, привітний, побожний і милосердний муж, сповнений чеснот, люблений Богом та людьми… Бог дарував йому такі ласки, що всі, які його бачили, були пронизані любов’ю, яку не могло вмістити серце», – цими словами одного невідомого папського нотарія Святіший Отець підсумував життєвий шлях святого Бонавентури.
За матеріалами: Радіо Ватикан