У Шаргороді сьогодні моляться за жертв Голодомору та всіх репресованих, особливо репресованих священиків, а також усіх померлих.
Завтра, 25 листопада, в Україні — День пам’яті жертв Голодомору. А сьогодні, 24 листопада, до санктуарію Страстей Господніх у Шаргороді на Вінниччині прибули тисячі католиків з різних місцевостей, щоби пройти Хресну Дорогу в намірі мучеників та свідків віри цих земель.
Службу Божу, яка передувала Хресній Дорозі, очолив Провінціальний міністр Провінції св. Архангела Михаїла о. Даниїл Ботвіна OFM.
Проповідь виголосив о. ліц. Домінік Яцков, викладач історії Церкви в Городоцькій семінарії. Він говорив про священиків, які в минулому столітті віддали життя за віру і Церкву.
«Кров мучеників і кров Христа — це одне ціле в ХХ столітті, — наголосив проповідник і додав, — Коли читав слідчі справи священиків — кращих реколекцій в житті я не мав».
Свою проповідь о. Домінік зосередив на особі отця Максиміліана Туровського, який служив у Шаргороді і якого заарештували та вбили за те, що він ревно виконував своє служіння:
«“Отець Максиміліан Туровський народився в 1886 р. в с. Бараші тогочасного Житомирського уїзду в шляхецькій сім’ї”, — такими словами розпочинається слідча справа про настоятеля Шаргородської парафії св. Флоріана. Справа налічує 51 аркуш. Була розпочата у 1931 році, а припинена у 1990 році — тоді, коли він був реабілітований. Справа має номер 25214.
Наш священик народився в с. Барашах (засноване 1566 р. Сучасний Ємільчинський р-н, Житомирська обл.). Священик Кам’янець-Подільської дієцезії, семінарист Житомирської духовної семінарії. В 1910 р. перебував як непокірний священнослужитель в Заславському монастирі. Царська влада суворо карала духовних осіб, якщо вони в проповідях підкреслювали більше духовне добро Католицької Церкви.
Там, куди приходить “російський мир” — його всі відчувають на собі. Отець Максиміліан відчув це також.
У роках 1913-1918 о. Максиміліан був адміністратором парафії Озаринці в Могилів-Подільському деканаті. В 1920 р. його призначено адміністратором парафії Яришів. Далі до 1930 р. був настоятелем парафії св. Флоріана в Шаргороді. Там само був арештований і згідно зі статтею 54-10 карного кодексу УССР 10 квітня 1930 р. засуджений Трійкою ОГПУ на 10 років виправно-трудових робіт. 25 квітня вже з Києва разом з іншими 30-ма священиками етапом потрапив до Ярославського політ-ізолятора. В серпні 1933 р. прибув до Соловецького концентраційного табору, де перебував принаймні до 1937 року. День його смерті невідомий. Деякі дослідники кажуть, що його стратили 8 грудня 1937 року.
Разом з о. Максиміліаном в цій слідчій справі проходили такі особи: Роздоба Франциск – 39 р., Роздоба Йосиф – 32 р., Гергуш Григорій – 20 р., Поп Казимир – 19 р., Хворостовський Франциск – 41 років., Пізур Петро – 56 років. Напевно ніхто з них не повернувся до рідних осель. Їхній найбільший злочин — вміли молитися. Це теж мученики за віру. Гергуш Григорій був новонаверненим і хотів одружитися з католичкою. Отець Максиміліан спитався його: «Ти в Бога віриш чи в партію?» І такими розмовами зробив його ревним католиком. Такий злочин зробив о. Максиміліан — навернув людину.
У справі сказано: ксьондз Туровській в антирадянській діяльності використовував сповідь, амвон, боровся з комсомолом.»
Отець Домінік наголосив на тому, що лише недавно в Україні відбувся «ленінопад» і не всі були ним задоволені, навіть у його рідній парафії погрожували: «Ми костьол спалимо, бо поляки нам Леніна скинули». Але варто пам’ятати, що коли радянська влада вбивала вірних і зачиняла храми, то замість цього ставила пам’ятники Леніну.
Проповідник закликав не забувати про мучеників, які пролили кров за віру.
Після Служби Божої розпочалася Хресна Дорога. Роздуми до неї підготували семінаристи Вищої духовної семінарії в Городку. Під час роздумів вони також згадували свідків віри, священиків-мучеників.