Роздуми рабині

 Роздуми до Слова Божого на IV неділю Адвенту, рік Б

Знову і знову, як у щоденній молитві «Радуйся, Маріє», ми повертаємось до події Благовіщення. Євангеліст Лука (1,29) зауважує, що Марія роздумувала над тим, що могло значити привітання ангела, однак далі у тексті нічого не сказано про те, чи закінчила Марія свої роздуми. Можна сказати, що Вона почала роздумувати і це стало Її життям. Коли ми роздумуємо над Божим словом, ми наслідуємо Діву Марію, долучаючись до Її діалогу з Богом.

Слово діалогідзомай зустрічається у Біблії 27 разів. Воно означає не просто якість теоретичні роздуми, але передусім задуми та наміри серця людини. На жаль, думки людського серця мають переважно негативний зміст. Погані або просто земні думки згадано 22 рази; добрі – лише 5. Ісус пояснює, що це прояв закам’янілості серця: Чого ви міркуєте, що хліба не маєте? Чи ви ще не знаєте й не розумієте? Чи ще маєте серце своє затверділе? (Мк 8,17).

Тільки у молитві наміри серця освячуються та линуть до Бога: Я думаю про дні давні, згадаю про літа споконвічні. Роздумую вночі у моїм серці, я розважаю, і допитується дух мій (Пс 77,6-7). Я роздумую про мої дороги і спрямовую мої стопи до Твоїх свідоцтв (Пс 119,59).

Таким є серце Божої Матері. Для Господа неважливе зовнішнє місце. Навіть у язичницькій Галілеї, у місті Назарет, про яке була лише недобра слава, Бог має своє серце, в якому промовляє. Тому Євангеліст Лука зауважує, що ангел ввійшов до Неї. При благовіщенні для Захарії (Лк 1,11-20) Божий посланець лише з’явився йому. Це було зовнішнє видіння у святині. Марія має внутрішній діалог із Богом у святині свого серця. Вона єдина не була вигнана назовні, але завжди перебувала біля дерева життя, що посередині Едемського саду (Бут 2,9).

Початок Доброї Новини залунав у звичайному вбогому домі. І все розпочалося від слова: Радуйся! Це перше, до чого закликає Бог людину. Без жодних наказів чи зобов’язань, раніше від будь-якої відповіді. Перший промовляє Господь. Він каже: Радуйся, адже причина радості — це життя у благодаті, в усій її повноті.

Натхненний текст об’являє нам дві істини: хто є Марія (вв. 27-30) і хто є Ісус (вв. 31-33). Пресвята Діва не дає Богові негайної відповіді «Так!» Вона продовжує діалог і роздуми, щоби поставити тільки одне запитання: як буде це? [дослівний переклад]. Вона дивиться у майбутнє з вірою і прагне відкрити Божі дороги, Його задуми. Це віра, яка шукає зрозуміння, і тільки після цього приймає таємницю: Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить; тому й святе, що народиться, назветься Син Божий. Відповідь ангела знову говорить про Марію та Ісуса, однак Божа Матір наче зникає у тіні, щоб об’явилася сила Всевишнього у сходженні Святого Духа, для якого немає нічого неможливого. (Дослівно: бо не стане безсилим від Бога жодне слово).

Останнє речення належить Діві: Ось раба Господа: нехай станеться мені відповідно до слова твого! [дослівний переклад]. Слово «раба» у Новому Завіті з’являється тільки на устах Марії (Лк 1,38.48) і при пролитті Святого Духа у день П’ятидесятниці (Ді 2,18). Так Марія віддає Богу своє АМІНЬ (нехай станеться) і говорить, хто є Вона і Хто є Господь.