Ми можемо переживати зустріч із Богом різними способами: через учинки поклоніння, через подяку чи прославлення. Особливим чином запрошують нас до переживання зустрічі з Богом святі таїнства.
Сім церковних таїнств є надзвичайним даром Христа для збудування та збереження Його Церкви на землі. Визначення церковних таїнств таке: це видимий знак невидимої Божої благодаті. А без Божої благодаті ми нічого не можемо.
Господь у всіх таїнствах
Проте ми часом не усвідомлюємо — а чи забуваємо, — що сам Господь присутній у цих видимих зовнішніх знаках таїнств: чи коли священик звершує Євхаристію і промовляє: «Беріть і їжте, це є Тіло моє…»; чи коли простягає над головою каяника руку і читає формулу розрішення… В усіх цих знаках присутній сам Господь Ісус. А водночас ці знаки започатковують нові стосунки з Богом, адже стан освячувальної благодаті — це стан перебування душі людини в любові Пресвятої Трійці .
Отже: через хрещення ми стаємо Божими дітьми; миропомазання надає нам особливу силу та відповідальність за поширення віри. В Євхаристії ми переживаємо смерть і воскресіння Христа; одночасно під Євхаристійними постатями свого Тіла і Крові Господь дарує нам пережити свою близьку присутність. У таїнстві покаяння Христос відновлює в нас втрачене або ослаблене життя в Бозі. Через єлеопомазання хворих Божественний Лікар приносить цілющу силу віри хворим, а у святому таїнстві подружжя Христос закладає фундамент, на якому родина може стати домашньою Церквою, що живе Христовою любов’ю.
Людина представляє Бога
Можна сказати, що як і в інших таїнствах, у Таїнстві священства найважливішою є присутність Христа. Священник є «знаряддям» у руках Христа; діє не просто символічний обряд, слово чи людські здібності конкретного священника, а Божа сила, виявлена через повноваження, в яких служитель вірно виконує завдання, доручене йому Церквою. Згадаймо, що сама Церква, як зазначає ІІ Ватиканський Собор, є Таїнством спасіння. Отже, все те, що священник виконує у своєму служінні слухняно і відповідно до задуму Церкви, — саме це найкраще служить спасінню тих, до кого він посланий. Водночас, якщо священник усі свої сили, молитви, жертви і саме життя присвячує найголовнішій меті — спасіння людини до вічного життя з неволі гріха, — тим самим він якнайкраще виконує завдання, довірене йому Богом і Церквою.
Святий Павло каже: «Отже, ми — посли від Імені Христа, і тому наче сам Бог просить через нас. Від Імені Христа благаємо: примиріться з Богом!» (2Кор 5,20). У цьому заклику чітко видно суть священницького служіння: священник стоїть перед спільнотою представляючи Христа, як каже апостол: «Нехай кожний вважає нас слугами Христовими та управителями Божих таємниць» (1Кор 4,1). Христос прагне бути живим не лише у слові Святого Письма, але й через живих людей. Це — неймовірна довіра: Бог дозволяє себе представляти у світі слабким людям. Лише Його любов здатна на такий ризик!
Попри безмежну відмінність між Христом і людиною, Він приймає вибраних Апостолів (і їхніх наступників) до свого посланництва. В Архієрейській молитві до Отця Христос мовить прямо: «Як Ти послав Мене у світ — так і Я послав їх». В іншому місці Він запевняє учнів: «Хто вас слухає — Мене слухає; а хто вами погорджує — Мною погорджує; хто ж Мною погорджує — погорджує Тим, Хто Мене послав» (Лк 10,16).
Підготував о. Григорій Рассоленко на підставі: о. Вінфрід Вермтер, «Священник з покликання»
Читайте також:
Загальне священство вірян і священство рукоположення
фінансово.
Щиро дякуємо!
