Христові ліжконосці

Роздуми над Словом Божим на понеділок ІІ тижня Адвенту

Адвент — час радісного очікування на прихід Господа. У випадку паралітика, про якого чуємо в сьогоднішньому Євангелії, просте очікування ніколи би не закінчилось. У такому разі все його життя було би бездіяльним, позбавленим сенсу існуванням. Однак усе змінили четверо чоловіків, які принесли хворого на ліжку. Про їх кількість знаємо з Євангелія від Марка (2,3).

В образі тих чотирьох чоловіків Отці Церкви виразно вбачали чотирьох євангелістів. Це Радісна Новина несе нас до Господа, підіймає та переносить над усіма перешкодами, щоб нарешті опустити перед Ісусом. Лука зазначає, що сила зцілення була на Ісусі саме тоді, коли Він навчав (в.17).

Без дієвої допомоги Євангелія ми надалі залишаємося паралізованими й нерухомими в наших гріхах. Сама душа не здатна перемогти тілесний параліч гріхів без Божого голосу: Від його голосу Ливан стрибає, мов телятко; Сіріон — як буйволятко. Навіть такі важкі й нерухомі речі, як гори, приходять у рух від Божого Слова.

Святе Письмо підносить нас вгору, піднімає на дах — місце вечірнього відпочинку, молитви й роздумів. Вище над натовп думок і розпорошень, понад життєві клопоти та буденну рутину.

Та важливо не зупинитися й не залишитися тільки на поверхні даху. Ми не можемо залишатись ані внизу, ані назовні. Потрібно дістатися до Ісуса, всередину дому. Четверо чоловіків розкривають дах, щоб через отвір спустити паралітика до Ісуса. Коли відкриваються таємниці Писання, ми через покору можемо зійти в їхню глибину до оселі Слова.

Ще один неодмінний елемент у наближенні до Господа — це допомога інших, підтримка тих, хто за нас молиться. Господь для зцілення завжди вимагає віри, у цьому разі віри тих, хто нас оточує молитвою. Завжди будуть ті, хто нам заважатиме в наближенні до Господа. В сьогоднішньому Євангелії — це натовп. Проте ця величезна кількість людей не була достатньою перешкодою порівняно з наполегливою та невідступною вірою чотирьох чоловіків. Бачивши їхню віру, Ісус мовив: “Чоловіче, прощаються тобі твої гріхи!” Вони не задовольняються простим піклуванням про паралітика, але дають йому найбільше та найважливіше: зустріч із Господом. Позичають паралітикові не тільки свої ноги, але також і свою віру.

Повне зцілення відбувається тоді, коли ми відповідаємо на наказ Ісуса, коли встаємо, беремо своє ліжко, щоб нести його, а на ньому вже інших, до дому Ісуса.