Святий Павло VІ, Папа

Римо-катол.: 29 травня (довільний спомин)

Кожного зі Спадкоємців Апостольського Престолу, що стали ними у другій половині ХХ століття, можна назвати якщо не реформаторами, то принаймні людьми, які принесли в життя як Ватикану, так і всієї Церкви щось нове, або які в чомусь були першими чи в чомусь останніми. Це можна сказати і про Павла VІ — останнього папу, народженого у ХІХ столітті й останньогокоронованого тіарою. Він розпочав свій понтифікат у переломний для Церкви період роботи Другого Ватиканського Собору і йому випало довести цей Собор до завершення.

262-й Спадкоємець Престолу св. Петра, в миру — Джованні Батиста Монтіні (повністю — Джованні Батиста Енріко Антоніо Марія Монтіні), народився в містечку Кончезіо (провінція Брешія) на півночі Італії 26 вересня 1897 року в сім’ї Джоджо Монтіні та Джудетти Альгізі. На відміну від свого попередника, св. Йоана ХХІІІ, який походив із багатодітної селянської родини, Джованні Батиста виховувався в сім’ї, голова якої був відомий як адвокат, журналіст і політичний діяч. Обраний до палати представників, Джоджо Монтіні через шість років сам відмовився від депутатського мандату на знак протесту проти політики фашистського уряду Муссоліні. Старший брат Джованні Батисти, Людовіко Монтіні (1896-1990) також став відомим політиком: він був тричі обраний до палати представників, і один раз — до сенату. Але що було спільним у сімейному вихованні обох майбутніх понтифіків, то це те, що їхні батьки щиро прагнули виховати їх у глибокій побожності й непохитній вірі.

В юнацькі роки Джованні Батиста навчався у колегіумі отців-єзуїтів Чезаре Аріч, але у 1913 році через стан здоров’я навчання довелось перервати. По закінченні гімназії майбутній Папа вступив у жовтні 1916 року до семінарії в Брешії, де навчався протягом чотирьох років. 29 травня 1920 року прийняв із рук єпископа Джачінто Гаджа священицьке рукоположення. Після свячень продовжив навчання в Римі: спочатку вивчав цивільне і канонічне право в Папському Григоріанському університеті та філософію в Римському університеті, потім — дипломатію в Папській церковній академії. У 1923–1924 роках працював в Апостольській нунціатурі у Варшаві. Після повернення до Рима завершив навчання, здобувши три докторські ступені: з філософії, канонічного та цивільного права.

У жовтні 1925 року був призначений капеланом «Італійської католицької університетської федерації». Через 12 років о.Джованні Батиста був призначений помічником Державного секретаря Ватикану. Цю посаду в той час обіймав кардинал Еуженіо Пачеллі — майбутній Папа Пій ХІІ. За його понтифікату о. Монтіні довгий час залишався помічником Держсекретаря. На цій посаді він особливо проявив себе під час Другої світової війни, надаючи підтримку тим, хто зазнавав переслідувань з боку нацистів, зокрема, євреям. Він також займався розшуком зниклих безвісті.

Новий етап у житті майбутнього понтифіка почався 12 грудня 1954 року, коли він отримав єпископське рукоположенняі був призначений архієпископом Мілана. Невдовзі про нього говорили як про «архієпископа робітників»: нововисвячений ієрарх відвідував виробничі підприємства, а у своїх виступах не раз говорив про значення соціальної справедливості й гідність людської праці. З його ініціативи було засновано кілька нових парафій, збудовано нові храми. 15 грудня 1958 року архієпископа Монтіні Папа Йоан ХХІІІ возвів у сан кардинала. На початку 60-х років він тісно співпрацював зі  Святішим Отцем під час підготовки Другого Ватиканського Собору і проведення його першої сесії.

Після відходу Святішого Отця до вічності був обраний черговим Спадкоємцем Апостольського Престолу. Це сталося 21 червня 1963 року, на третій день конклаву. У п’ятому турі голосування за кардинала Монтіні проголосувало 65 із 80 учасників конклаву. Новий Наступник св. Петра взяв ім’я Павла VІ. Обряд його коронації відбувся 30-го червня на площі св.Петра. Як було сказано вище, Павло VІ став останнім коронованим Папою: тіару, яку надягнули на його голову, він подарував базиліці Непорочного Зачаття у Вашингтоні.

Перше завдання, яке стояло перед новим Папою, — довести до завершення роботу Другого Ватиканського Собору. За його понтифікату відбулися три сесії, на яких було прийнято шерег надзвичайно важливих для Церкви документів, зокрема — Догматичну конституцію про Церкву «Lumen gentium». Але хоч би яким важливим було завершення Собору, ще важливішим було впровадити в життя його рішення. Адже — не будемо приховувати правду! — їх схвалювали не всі церковні середовища.

З ініціативи Павла VІ було скликано п’ять сесій Синоду єпископів світу, на яких обговорювались важливі питання церковного життя. Він також провів реформу Римської курії, в ході якої було скасовано деякі дикастерії, натомість створено нові, що відповідало вимогам часу. Серед них: Папська комісія у справах засобів суспільної комунікації, Секретаріат у справах діалогу з нехристиянами, Папська рада у справах мирян та інші.

Важливим напрямком діяльності Павло VІ вважав налагодження стосунків з іншими, некатолицькими, християнськими Церквами, а також діалогу з нехристиянськими релігіями. Він став першим із Єпископів Рима, який (після контактів у ІХ столітті) відвідав Александрійського і Константинопольського Патріархів. Наслідком зустрічі з Патріархом Константинопольським Афінагором, що відбулась у 1964 році, стало взаємне зняття анафем і початок широкого екуменічного діалогу між Католицькою і Православною Церквами. Павло VІ також став першим Папою Римським, що офіційно зустрівся з предстоятелем Англіканської Церкви, архієпископом Кентерберійським Майклом Ремзі.

4-6 січня 1964 року папа Павло VІ відвідав Святу Землю — це був перший в історії Церкви візит Наступника Апостольського Престолу на батьківщину Господа Ісуса Христа. Всього за час свого понтифікату він побував у шести країнах, ставши першим Папою, хто побував на п’яти континентах. Під час подорожі на Далекий Схід у столиці Філіпін Манілі була здійснена спроба замаху на нього. Святіший Отець двічі мав намір відвідати Польщу, але не отримав дозволу комуністичної влади. Закладену ним традицію Апостольських подорожей продовжили його наступники.

За час понтифікату Святіший Отець Павло VІ оприлюднив сім енциклік, що стосувалися важливих питань у житті Церкви і суспільства. З них найбільший резонанс викликала видана 25 липня 1968 року енцикліка «Humanae vitae», що говорила про цінність і святість людського життя, а відтак — про необхідність його захисту від моменту зачаття. Хоч би яким дивним це здавалося, саме через цей документ його, хто, як жодний Папа раніше, намагався знайти відповіді на питання, які ставила друга половина ХХ століття, — звинувачували у консерватизмі й навіть ретроградстві. Підставою для звинувачень були, зокрема, «новомодні» твердження про те, що штучний контроль народжуваності з застосуванням контрацепції дозволить вирішити низку проблем, які постали перед людством, передусім — перед країнами «третього світу». Значення енцикліки високо оцінили всі наступники Павла VІ на престолі св.Петра. А події сьогодення — демографічна криза в Європі, ширення деструктивних ідеологій, спрямованих проти людського життя, криза сімей— підтвердили пророчу далекоглядність 252-го Папи.

Павло VІ у 1965 році створив Синод єпископів. Під час його понтифікату було внесено істотні зміни у Римський Месал (порядок богослужіння), що було втіленням у життя рішень Другого Ватиканського Собору. Найважливіша з цих змін — впровадження у богослужіння національних мов замість мало кому зрозумілої латини. Павло VІ звершив беатифікацію Максиміліана Кольбе і Марії Терези Лєдуховської (засновниці клаверіанок), причислив до сонму святих сорок мучеників з Англії та Уельсу, а також надав титул Вчителя Церкви св. Катеріні Сіенській і св. Терезі Авільській.

Намагаючись продовжувати політику свого попередника, спрямовану на збереження миру і мирне співіснування держав, Павло VІ двічі зустрічався з радянським міністром закордонних справ Андрієм Громиком і один раз —із головою Президії Верховної Ради СРСР Миколою Підгорним.

Свою жертовну — не на словах, а на ділі — любов до Бога та ближніх Святіший Отець Павло VІ показав усьому світові незадовго до завершення своєї земної мандрівки. Коли терористи «Червоних бригад» викрали італійського політичного діяча Альдо Моро, Папа запропонував стати їхнім заручником замість нього. Після вбивства Моро Святіший Отець відслужив за нього Святу Месу. Приблизно через три місяці після цього він відійшов до дому Отця.

19 жовтня 2014 року Папа Франциск проголосив Павла VІ блаженним, а майже через чотири роки — 14 жовтня 2018 року — причислив до сонму святих. Днем спомину визначено день його священицького рукоположення, 29 травня.