Роздуми над Божим Словом на ХІІІ звичайну неділю, рік В
У сьогоднішньому Євангелії бачимо, як Ісус дає поради про відповідне ставлення до того, що є нашими внутрішніми переживаннями. Євангеліст Лука відкриває нам ці поради, описуючи чотири зустрічі Ісуса.
Перша зустріч
Отож вислав посланців перед собою. Пішли вони й увійшли в якесь село самарянське, щоб Йому приготувати. Та самаряни Його не прийняли, бо Він подорожував до Єрусалиму. Бачивши це, учні Яків та Йоан сказали: «Господи, хочеш — ми скажем, щоб вогонь зійшов з неба і пожер їх». Ісус, обернувшись, почав їм докоряти. І вони пішли в інше село.
У цій зустрічі йдеться про неприємну ситуацію, коли, прибувши до якогось самарянського села, учні зіткнулися з небажанням мешканців прийняти Ісуса і Його супровід на ночівлю. З одного боку, учні обурюються рішенням самарян — бо навіть ворога, згідно зі східними звичаями, треба прийняти в дім, якщо він просить про ночівлю. З іншого боку, ставлення юдеїв до самарян було досить-таки зверхнім, і це, можливо, й викликало зрозумілий спротив їхній присутності в селі. Хай там як — учні Ісуса почуваються недобре сприйнятими, за що, на їхню думку, мають право просити в Бога покарання для тих, хто так із ними обходиться. Ісус залишає в спокої це містечко, незважаючи на те, що має силу і владу знищити всіх їх. А учням докоряє і отак теж заспокоює.
Ми теж часто стикаємося з ситуаціями, коли до нас можуть невідповідно поставитися: на ввічливе запитання можемо почути хамську відповідь, на добру усмішку можемо побачити загрозливий погляд. Ми стикаємося також із хамством у дискусіях, хоча б на інтернет-форумах або в соціальних мережах. І дуже часто в наших серцях зроджується прагнення зіслати кару Божу на того, хто нас образив чи повівся з нами несправедливо, на наш погляд. Водночас ми не помічаємо, що вже залежні від цієї ситуації, бо, відчуваючи в своєму серці почуття гніву чи образи, ми керуємося не тим, що нам диктує розум, а гнівом на цю людину, — а почуття завжди ірраціональні.
Ісус Христос не закликає учнів молитися за тих, хто їх образив, не слухає їхнього прохання зіслати на тих людей кару, Він просто відходить. Як то кажуть, дав їм спокій.
Якщо фізично віддалитися від людини, з якою ти мав конфлікт, — це дуже допомагає достатньо швидко стати вільним також від свого гніву та почуття образи. Якщо неможливо відійти від цієї людини фізично, то може допомогти справа, якою зараз потрібно зайнятися або яка захоплює.
Друга зустріч
А як вони подорожували, сказав хтось до Нього: «Я піду за Тобою, куди б Ти не пішов». Ісус озвався до нього: «Лисиці мають нори й птиці небесні гнізда, Син же Чоловічий не має де голови приклонити».
Під час другої зустрічі Ісус наче запитує нас: що для тебе важливе у стосунках з Богом? Почуття комфорту, яке ти переживаєш, коли, наприклад, приходиш до храму, на молитві або в літургії? Чи для тебе справді важлива зустріч зі Мною як із Сином Божим, як з Особою? Чого насправді ти очікуєш від стосунків із Господом?
Маєш бути щирим принаймні перед самим собою. Не секрет, що для багатьох християн може бути важливе не те, що ти на адорації зустрівся з Господом, а переживання певних почуттів, навіть естетичного характеру, на молитві чи під час літургії.
Зовнішня сторона цілком може бути важлива, але вона не головна у зустрічі з Ісусом. Наші піднесені почуття можуть бути навіть дані нам Богом для зміцнення та втішення у певних життєвих ситуаціях; але чи ми залишимося вірними Ісусу і молитві до Нього, коли не будемо переживати цих почуттів, чи коли прийдеться переживати літургію не в прекрасно оздобленому храмі, а в убогій сільській хатинці?
Ісус вчить нас зберігати добру дистанцію до наших піднесених емоцій так само, як і до негативних. Ми справді маємо дякувати за добрі моменти, пережиті під час молитви, дякувати за те, що побачили красу і довершеність архітектурних форм церкви чи почули гармонійний спів хору; але ми втратимо внутрішню свободу, коли наші емоції та переживання з приводу зустрічі з Ісусом стануть для нас важливішими за самого Ісуса.
Третя зустріч
До другого сказав: «Іди за Мною». Та той відповів: «Господи, дозволь мені перше піти та поховати мого батька». «Залиш мертвим ховати своїх мертвих», сказав Ісус до нього. «Ти ж іди, проповідуй Царство Боже».
Часом ми можемо впадати в небезпеку надмірного заглиблення в те, що було в минулому. Коли Ісус Христос каже: «Залиш мертвим ховати своїх мертвих» — Він цим зазначає, що минуле вже не належить тобі. Так само як мерці належать до світу померлих.
Вислів Ісуса «залиш мертвим ховати своїх мерців» допомагає нам утримати здорову дистанцію до наших поразок і невдач. Ми повинні винести з них певні уроки, але вже не вертатися до них думками, щоб наново відчувати сором чи приниження.
Четверта зустріч
Інший сказав: «Я піду за Тобою, Господи, але перше дозволь мені з домашніми моїми попрощатися». Ісус сказав до нього: «Ніхто, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого».
Нерішучість стає серйозною небезпекою для внутрішньої цілісності людини. Один психолог пояснював, що в певних ситуаціях життя ставить нас перед необхідністю здійснити вибір. І не можна довго залишатися в нерішучості, обов’язково треба вибрати або одне, або друге. І навіть якщо вибір буде не зовсім правильним (ідеться не про моральний вибір між добром і злом), все одне це ліпше, ніж залишатися в ситуації невирішеності.
У цій ситуації справа не в тому, що чоловік не має права попрощатися зі своїми рідними, а в тому, що він має здійснити внутрішній вибір: чи він залишається з ними, чи йде за Христом. У нашому житті є вибори, які означають втрату іншої можливості, вже назавжди. Наприклад, не вийде стати добрим монахом, постійно дозволяючи собі мрії про одруження. Свобода вибору найчастіше існує лише до здійснення вибору; після цього вибору немає. Так, наприклад, чоловік, який перехилився трохи над перилами балкону, ще має вибір — впасти чи не впасти; але коли тіло вже переважило за перила — вибору нема: він просто падає.
У наших духовних виборах — через те, що ми не зразу відчуваємо їхні наслідки, — є ілюзія, ніби ми ще можемо щось змінити, хоча насправді це не так. Ісус звільняє нас від ілюзії відсутності наслідків нашого особистого вибору, щоб ми займалися справжньою справою нашого життя та отримали заслужену нагороду в Царстві Небесному.