Програма Всеукраїнського конгресу родин, що розпочався вчора в Шаргороді і нині триває у Вінниці, включає також заходи для молоді та діти, що разом зі своїми батьками прибули до міста над Бугом.
Місцем зустрічі наймолодших стала вінницька парафія Божого Милосердя, де їх чекала цікава катехетично-розважальна програма під назвою «Зв’язані любов’ю», яку підготували сестри Марії у Святому Дусі з Хмельницького.
Як завжди на подібних зустрічах, діти — їх було понад 70 — були розділені на групи і кожна з них отримала прапор певного кольору. Потім аніматори кожної з груп (це служіння виконували семінаристи дієцезіяльної семінарії в Городку, с. Беата Гусакевич CSA, с. Даце зі згромадження Марії у Святому Дусі та дівчата-волонтери) — зробили символічний жест, що відповідав темі зустрічі. Користуючись патичкою з мотузкою, що зображує голку з ниткою, вони повинні були «з’єднати» кожний свою групу. Далі, «з’єднані» в групах, діти почали вчитися «мові любові». Перше завдання цього «навчання» було таке: кожному з дітей їх аніматори причіпили на спину чистий аркуш паперу формату А4, а їхні товариші по групі повинні були написати на них якесь гарне слово — комплімент — на його адресу.
Наступний пункт «програми вивчення мови любові», можна назвати центральним: адже все, що відбувалося потім, було його продовженням. Діти отримали аркуші різного кольору, на яких було написано одну літеру. Потім діти з картками однакового кольору виходили на сцену, утворюючи «ключові слова мови любові»: СЛОВА, якими ми виражаємо свою любов до інших; ПОДАРУНКИ, завдяки яким любов, як сказала ведуча с. Едита Кудрявцева, «набуває матеріального» вигляду; ДОТИК, який, як і слово, може служити виразом любові; ДОПОМОГА та ЧАС, який ми можемо жертвувати за інших. Після кожного з цих слів діти отримали «домашнє завдання»: виразити свою любов до самих близьких – батьків, братів, сестер, родичів, друзів тощо — за допомогою отриманих «засобів». Говорячи дітям про подарунки, с. Едита висловила поради, до яких варто прислухатись і дорослим: подарунок не може бути платою за щось; неможна ставити умови одержання подарунку; подарунок не обов’язково повинен бути купленим і, тим більш, не обов’язково повинен бути дорогим. А про допомогу сестра сказала, що допомагаючи іншим не можна ставити питання: «А що мені за це буде?». Погоджуючись з її словами, діти ногами затерли напис «А що мені за це буде?» на плівці.
Під час зустрічі в малих групах діти вчились давати пропозиції щодо будування зв’язків любові в родині, використовуючи отриманих п’ять «слів любові». Їх «пропозиції», а точніше — конкретні наміри зробити щось добре своїм батькам, родичам і близьким, також «набули матеріального вигляду» — були написані на аркушах у формі сердець. У наступному заході програми, що називався «Велика гра», її учасники повинні були прикріпити ці «серця» до натягнутих між дерев мотузок, які символізують родинні зв’язки.
Наступна частина програми, названа модним нині словом «квест», полягала в тому, що кожна група, переходячи від одного місця до другого, отримувала завдання, яке могла виконати тільки спільними зусиллями. Так діти вчилися праці в команді, коли власну волю і зусилля необхідно підпорядковувати спільній меті.
Зустріч завершила спільна молитва за сім’ї в Україні.
Ігор Богомолов
фінансово.
Щиро дякуємо!
