Радість в’язня

Роздуми над Божим Словом на ІІІ неділю Адвенту, рік А

Йоан Хреститель почув про діла Ісуса Христа тоді, коли вже був ув’язнений. Однак, сáме ув’язнення Йоана стало для Ісуса виразним знаком, що вже треба розпочати проголошення Небесного Царства і чинити Божі діла: Почувши, що Йоана ув’язнено, Ісус повернувся в Галилею. З того часу Ісус почав проповідувати й говорити: “Покайтесь, бо Небесне Царство близько” (Мт 4, 12.17).

Адвент — це час радісного очікування на прихід Господа. Йоан Хреститель теж чекав на Ісуса; але Ісус чекав на його ув’язнення. В’язниця, поневолення, насильне обмеження свободи можуть здаватися кінцем усього; однак виявляється, що в Ісусі Христі — це тільки початок! Так само схоплення Ісуса та Його смерть на хресті — це не прірва безнадії, тільки початок радості нашого спасіння: блаженний той, хто не відступиться від Мене (Мт 11, 6).

Третя неділя Адвенту має назву Gaudete! — Радійте! Це справжня радість, яка не проминає, адже приносить її Той, хто надходить. Такої радості ніхто не може відібрати. Вона не залежить від зовнішніх обставин. Її не можуть стримати навіть стіни в’язниці.

На противагу всій своїй зовнішній суворості, Йоан Хреститель був пророком радісного очікування: Самі ж свідчите мені, що я казав: не Христос я, лише послано мене поперед Нього. У кого молода, той і молодий. Дружба ж молодого, що стоїть та й слухає, вельми на голос молодого радіє. Отака й моя радість, що оце сповнилося! (Йн 3, 28-29). Найбільша радість Йоана була в тому, що після нього надходив Той, про Кого він свідчив і Кого заповідав. Тому Ісус називає Йоана Хрестителя блаженним — щасливим навіть у в’язниці.

Йоан у своєму свідченні про Христа ніколи не захитався і не завагався. Він — приклад страждання і довготерпіння пророків, які промовляли Господнім Ім’ям (Як 5, 10). Попри всі труднощі та жертви, Йоан залишився вірним до кінця. Сам Ісус підтверджує це сьогодні: На що ви ходили подивитися в пустелю? На тростину, колихану вітром? Він називає Йоана Хрестителя більшим від пророків, адже те, що всі пророки тільки заповідали, Йоан побачив на власні очі. Він ще в лоні матері зрадів приходу Господа, а потім вказав на Месію над водами Йордану: Отака й моя радість, що оце сповнилося!

Також тепер, у в’язниці, Йоан Хреститель не перестає вказувати на Ісуса та відсилає своїх учнів безпосередньо до Нього. Йоан посилає учнів не з огляду на себе, але заради них самих. Слід зауважити, що запитання, яке приносять учні Йоана, — їхнє власне, а не запитання Хрестителя, адже воно звучить у множині: Чи Ти є Той, хто має прийти, чи НАМ чекати на іншого?

Мабуть, учні Йоана почали сумніватися в місії Ісуса з Назарета, бачивши, що їхній учитель, Йоан, уже досить довго ув’язнений за правду. Вони чекали — але з кожним наступним днем їм дедалі сильніше здавалося, що все було намарно. Новими були тільки сумніви, а запитання без відповідей постійно накопичувалися… Вони звернулися до свого вчителя, однак Йоан не захотів відповісти на розпитування своїх учнів. Він прагнув, щоб вони самі прийшли до Ісуса зі своїм запитанням, як закликає апостол Яків: зміцніть ваші серця, адже прихід Господа вже наблизився (5, 8). Справжній педагог завжди провадить дітей до Ісуса Христа — єдиного Вчителя.

Подібну ситуацію переживав ізраїльський народ у Вавилонській неволі. 587 року до Різдва Христового Єрусалим був зруйнований, Божий храм — знищений, люди були депортовані та стали рабами на чужій землі. Здавалося, що національна катастрофа була остаточною і цілковито безнадійною. Божий народ став наче пустеля та суха земля. Але пророк Ісая відважно проголошував Боже Слово у Вавилонській неволі: Визволені Господом повернуться і прийдуть на Сіон з веселим співом; і вічна радість буде в них над головою. Веселощі й радощі будуть з ними, а смуток і зітхання зникнуть (35, 10). Ісая вказував на Бога, і вигнанці повернулися на свою рідну землю: Будьте мужні, не бійтесь! Ось Бог ваш! (35, 4)

Відповідаючи учням Йоана, Ісус вказує на істинну свободу й повноту радості. Час очікування виповнився: сліпі прозрівають, криві ходять, прокажені очищаються і глухі чують, мертві воскресають, убогим звіщається Євангеліє. Потрібно бачити постійні Божі діяння, відкинути незадоволення та будь-які нарікання, бо вони неодмінно призводять до смутку і безнадії. Такої неволі слід уникати: Не нарікайте один на одного, брати, щоб вам не бути засудженими. Царства Божого не ув’язнити; а його радості не відібрати, адже прихід Господа вже наблизився.