У кожного з нас є свої «гроби» всередині

Роздуми над Божим Словом на V неділю Великого Посту, рік А

Був один недужий — Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти. Марія ж, брат якої Лазар хворів, була та, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Отож послали сестри до Нього сказати Йому: «Господи, той, що Ти любиш його, хворіє». Почувши це Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився». Ісус же любив Марту, і її сестру, і Лазаря. Тож як почув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував. Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо». Учні ж Йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї Тебе хотіли каменувати, а Ти знову йдеш туди?» Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього. Коли ж хто-небудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!» Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його». А учні Йому: «Господи, коли заснув, то й одужає». Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок уві сні була Його мова. Тож Ісус і каже їм відверто: «Лазар упокоївся, і Я радію за вас, що Мене там не було, — щоб ви повірили! Ходім, однак, до нього». Тоді Тома на прізвисько Близнюк сказав до співучнів: «Ходімо й ми з Ним, щоб разом умерти». Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним  у гробі. Була ж Витанія недалеко від Єрусалима, стадій із п’ятнадцять, і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові. Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулася Йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті. Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби Ти був тут, – мій брат не вмер би! Але й тепер знаю, що все, що Ти попросиш у Бога, Бог Тобі дасть». І каже їй Ісус: «Твій брат воскресне». «Знаю, — каже до Нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього». А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши — житиме! Кожен, хто живе і в Мене вірує, — не вмре повіки. Віриш цьому?» «Так, Господи, — каже Йому, — вірую, що Ти Христос, Божий Син, Котрий гряде у цей світ». Сказавши це, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і кличе тебе». Та, ледве почула це, підвелася притьмом та й подалася до Нього. Ісус іще не ввійшов у село; Він був на тому місці, де Його зустріла Марта. А юдеї, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалася, аби там поплакати. Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши Його, впала Йому до ніг і сказала Йому: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не вмер би!» Побачив Ісус, що вона плаче, та юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений, запитав: «Де ви поклали його?» Кажуть Йому: «Іди, Господи, і поглянь». Заплакав Ісус. І заговорили юдеї: «Бач, як Він його любив!» А деякі з них мовили: «Чи ж Оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і той не помер?» І знову жалощі відчув Ісус у Собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху. «Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже Йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день». «А хіба Я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?» Відкотили, отже, камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, Тобі подяку складаю, що Ти вислухав Мене! Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш Мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав Я: щоб вони повірили, що Ти Мене послав». А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить». І бачивши, що вчинив Ісус, повірили в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.

Йн 11, 1–45

З проповіді Папи Франциска:

«В усіх нас є певні сфери в житті, якісь частинки нашого серця, які не до кінця живі, частково мертві… Але якщо ми надто прив’язуємося до цих “гробниць” і продовжуємо зберігати їх усередині себе, не бажаючи, щоб наше серце цілком повернулося до життя, то починаємо “розкладатися”, і наша душа починає, за словами Марти (див. Йн 11, 39), смердіти, тобто випускати сморід людини, прив’язаної до гріха. І Великий Піст здатний допомогти нам упоратися з цим. Тому що всі можемо почути те, що померлому Лазарю Христос гучним голосом сказав: “Лазарю, вийди сюди!” (Йн 11, 43).

Сьогодні я запрошую вас на мить замислитися: “Яка частина моєї душі мертва?” Подумаймо: яка саме частинка нашого серця пошкоджена через прихильність до того чи іншого гріха? Потрібно відсунути камінь сорому й дозволити Господу сказати нам: “Вийди!” — щоб уся наша душа була зцілена і відроджена любов’ю та силою Христа. Він хоче нам простити. Нам усім це потрібно! Усі ми грішники, і всі ми повинні уважно стежити за тим, щоб не почати “розкладатися”.

Тож почуймо цей голос Христа, який з Божою силою волає до кожного з нас: “Вийди назовні! Залиш гробницю, заховану всередині тебе. Вийди. Я даю тобі життя! Я даю тобі щастя. Я благословляю тебе і хочу тебе для себе”.

Нехай же сьогодні, цієї неділі, Господь, який сам помер і воскрес, дарує нам благодать, необхідну для того, щоб, почувши Його голос, постати з наших гріхів, вийти з наших гробниць і піти до Нього». (Проповідь, 6.04.2014 р.)

«Господи Ісусе Христе, я чую Твій поклик. Допоможи мені повстати з моїх гріхів і жити в Тобі».

Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.

Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.