Роздуми над Божим Словом на суботу V тижня Великого Посту
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в Нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії. Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус. Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой Чоловік робить! Якщо залишимо Його так, то всі увірують у Нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!» Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте, то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине». Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ; і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі. Від того, отже, дня ухвалили вони Його вбити. Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю недалеко пустелі, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями Своїми. А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалима, щоб очиститися. Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде Він на свято?»
Йн 11, 45–56
Первосвященники і фарисеї, які протистояли Христу, дивувалися Його чудесам. Вони не могли не визнати, що Ісус має виняткову, напевно, даровану Богом силу і робить знаки в ім’я Боже. Визнавали це та водночас боялися (див. Йн 11, 47–48) вже самої думки, що місія цього Назарянина може призвести до порушення укладу їхнього життя і навіть руйнування Храму та Єрусалима. Святе Місто знову набуло величі та сили, вони ж мали серед народу авторитет — і тому не хотіли нічого змінювати.
Приземленість, утрата головної ролі Закону («милосердя хочу, а не жертви»), самодостатність, владолюбство та все інше не дозволяли духовній верхівці Ізраїлю побачити в тому, що відбувається, Божу руку. Але перш ніж гнівно засуджувати цих людей, непогано було б усвідомити, що вони не лиходії, а звичайні, живі люди, яким були властиві ті самі упередження та обмеження, що й нам. Їхній опір Божій волі — це наш опір, їхня обмеженість — це відбиток шаблонності нашого мислення, їхнє себелюбство — дзеркало нашого егоїзму.
Бо коли ми будемо чесні з собою, то визнаємо, що наші шляхи далеко не завжди збігаються з Божими, і Його думки — не наші думки (див. Іс 55, 8). Господь не втомлюється дивувати нас втіленням своїх задумів, яке перевершує наші очікування. Як нам реагувати на це? Відповідь одна: зі смиренням і захопленням. У нас немає всіх відповідей, ми неспроможні бачити картину повністю, бо «сидими на низьких стільчиках», як говорив Падре Піо. Господь же бачить усе з висоти, перебуваючи поза часом і простором. Він бачить вихід навіть тоді, коли ми опустили руки й думаємо, що нічого не можна зробити.
Дозволь Богу здивувати тебе під час Страсного тижня! Дозволь Йому перевершити всі твої очікування. Він прагне торкнутися твого серця, особливо коли ти переживаєш Пасхальну Таємницю смерті й воскресіння Божого Сина. Шукай Його знаків. А побачивши — не поспішай їх відкидати. Дай собі та іншим час. Запитай Бога про сенс і мету того, що відбувається. Цілком імовірно, що Він покаже тобі щось дивовижне!
«Святий Духу, допоможи мені побачити чудеса Божої благодаті й прославляти Христа. Дай мені серце смиренне і готове до нового досвіду віри.»
Cлава Отцю, і Сину, і Святому Духу і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Амінь.
Підпишіться на «Слово між нами» у Telegram та Instagram, а також приєднайтеся до чату Роздумів над Словом Божим у Viber.
фінансово.
Щиро дякуємо!
