Лк 9, 11б-17
«Дайте їсти їм ви» – слова, які Ісус каже апостолам, через них нам, священикам своєї Церкви, яких Він сам покликав до служби на своїй ниві. І так само, як апостоли, ми дуже часто розводимо руками, не знаючи, що відповісти, як нам виконати це Його завдання.
На світі багато бідних, хворих і нужденних. Допомогти їм – це також наш християнський обов’язок; але чому Ти, Господи, не обдарував нас дарами чудотворіння, щоб сповнити це завдання? Знаємо про святих, які так само, як Христос, звільняли людей від влади бісів, зцілювали хворих і помножували їжу, щоб нагодувати потребуючих. Для такої місії Господь обдаровує людей особливими дарами і міцною вірою. Чому Ти не даєш таку владу кожному Твоєму слузі, який відповів «Так» на Твоє покликання?
Звісно, багато християнських харитативних організацій виконують цю місію, і деколи їхню діяльність можна порівняти з дивом. І може видатися, що саме це є головним завданням Церкви, бо що може бути шляхетніше, ніж служіння вбогим? Може, справді, священицьке служіння має полягати передусім у харитативній діяльності, а служіння Святої Меси – бути тільки додатком?
Кожному з нас – священників, навіть найбільш грішному і негідному, Господь дає дар творіння головного чуда, найбільшого чуда нашої віри: перетворювати хліб земний на істинний Хліб Небесний. Звісно, Хлібом Небесним не нагодуєш мільйони голодних по всьому світі; але потрібно завжди пам’ятати: хоч би якою шляхетною була харитативна праця, Євхаристія є чимось незрівнянно віщим. Земну поживу, яка рятує життя дочасне, не можна рівняти з єдиною на світі Поживою, яка дає життя вічне. Цей дар ввірений нам – священикам, слабким людям, зусібіч оточених багатьма обов’язками, з якими дуже часто не можемо дати собі раду; священик має справу з багатьма людьми, їхніми проблемами, кожному старається допомогти, забуваючи про власні потреби. Але пам’ятаймо, що є в нас один головний обов’язок, якого в жодному разі не можемо занедбати! Пам’ятаймо: якщо не буде в нашому житті Євхаристії – все інше не матиме жодного сенсу і жодної цінності.
Іреней Погорєльцев ОР
Господь цілий день навчав і, втомившись, запрагнув піти в усамітнене місце. Але «народ, довідавшись, пішов за Ним». І Він знову вийшов їм назустріч. Говорив, утішав, пояснював. І – «зцілював тих хто потребував того». В одному з перекладів – "вимагав". У такій ситуації вимагати може тільки людина, яка зневірилася в допомозі деінде, впала у відчай – і раптом отримала сліпучу надію. Схоже, Ісусові подобається така сміливість – Він не обурюється порушенням субординації, а зцілює.
Учні тихо смикають Його за поли: вже сутеніє, люди голодні й потомлені: «Відпусти народ». Парадоксальне прохання, адже їх ніхто не примушував ходити слідом за Ісусом. Кожен міг відійти будь-якої миті, але вони слідували за Ним повсюди, навіть у пустелю. Відпустити їх може тільки Він – така сила Його присутності, Його любові. Він Нього неможливо відірватися й піти. Навіть через сильний голод.
І знову парадокс: «Ви дайте їм їсти». Стомлений, змучений шумом п’ятьох тисяч чоловіків, Ісус не бажає їх відпускати! Всупереч усьому, Йому по-справжньому добре й Він не хоче розставатися з тими, хто Його так уперто переслідував. В учнів дуже скромний запас їжі, вони пропонують піти і купити щось. Але Ісус чомусь не хоче відпускати учнів – вочевидь атмосфера цього зібрання була така унікальна, що немислимо було порушити її через динарії та гастрономічні клопоти. Він узяв у руки ту їжу, яка була. Благословив, переламав. З нещасних п’яти хлібів і двох рибок вийшла учта для тисяч людей. Слово про Царство Боже стало їжею і наситило не лише душі, а й тіла. Важкий день, насичений благодаттю, увінчався чудом насичення хлібом для всіх, хто прийняв Слово Боже: його удостоїлися всі, хто дотерпів без їжі допізна, кому благодать була важливіша за порожній шлунок і невідкладні справи.
Неможливо уявити, щоби хтось із цих голодних стомлених людей почав битися за рибу, обурюватися, що сусідові дісталося більше, лізти по головах без черги… Вони переживали диво, брали в ньому участь. Всі їли, і всі наситилися. Чудова відповідь поборникам соціальної справедливості…
фінансово.
Щиро дякуємо!
