Дві риби в пустелі

Роздуми над Божим Словом на XVIII Звичайну неділю, рік А

Учні Йоана Хрестителя пережили велике горе: спочатку ув’язнення, а потім смерть їхнього вчителя, якому Ірод відрубав голову. Однак ці трагічні події не віддалили їх від віри, тільки навпаки, наблизили до Господа Ісуса Христа. Вони прийшли до Нього і сповістили про те, що сталося з Йоаном. Незважаючи на великий утиск, переслідування та небезпеку, колишні учні Йоана тепер стають послідовниками Господа Ісуса. Апостол Павло запитує в другому читанні: Хто нас відлучить від Христової любові? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч? Божа ЛЮБОВ — Ісус Христос дає нам в усьому повну перемогу.

Всупереч людському страхові, який викликала тиранія Ірода, за Ісусом пішли не тільки Йоанові учні, але й численний народ. Коли Ісус побачив великий натовп, який невідступно шукав Його і тривав при Ньому навіть на пустельному місці, Він змилосердився над ними та вигоїв їхніх недужих. Навіть недужі залишили свої міста й домівки та вийшли в пустелю, щоби пізнати милосердну любов Божого Сина, яка долає будь-які труднощі, небезпеки та перешкоди.

Ісус зціляє всіх… але тепер Він уже нікого не запитує про віру, адже тут, за Галілейським морем, далеко від міста, на самоті з Ним не було випадкових витріщак. Увесь той натовп залишив позаду те, що ніколи не насичує людину, і вирушив за Господом. Позаду був галас і метушнява міського життя. Вони пішки оминули темні води моря — символ зла, яке прагне поглинути і знищити людину. На пустелі їх притягував тільки Ісус у сіті своєї любові.

Навіть перспектива голодної ночі нікого не віддалила від доброго Пастиря. Всі вони були голодні Божого слова, більше ніж щоденного хліба, та спраглі милосердної любові. Це передумова для Божих чудес серед пустелі нашого життя: Слухайте Мене уважно, і будете їсти те, що добре, і душа ваша розкошуватиме у ситі. Прихиліть ваше вухо і прийдіть до Мене, слухайте, і душа ваша буде жити! (Іс 55).

Ісус не хоче відпустити людей голодними. Господь має намір наситити весь народ не тільки духовно, а й фізично. Однак тепер Він не розпочинає діяти сам. Ісус чекає на прохання, але ніхто з народу так і не звернувся до Нього з проханням про хліб. Знаменним є те, що роблять це Його учні — дванадцять апостолів. Вони бачать потребу і просять за народ. Саме тоді апостоли отримали наказ від Господа: Не треба їм відходити: дайте ви їм їсти. Вірні не матимуть потреби відходити від спільноти з Ісусом, коли отримають хліб, який дасть їм Ісус через своїх апостолів. Ісус розламав ті хліби, і дав учням, а учні — людям. Так насичується, зміцнюється, твориться й наповнюється спільнота Церкви: Всі їли до наситу й назбирали куснів, що зосталися, дванадцять кошів повних. Це були 5000 чоловіків, їхні жінки та діти — справжня, жива, організована, інтегральна спільнота Церкви.

Весь опис чудесного насичення численного натовпу — це великий символ Божої Служби. Ми приходимо на Літургію Святої Меси зголоднілі, перед тим додержавши Євхаристійного посту. Тим самим ми показуємо, що чоловік житиме не самим хлібом, а кожним словом, що виходить з уст Божих. Ми залишаємо марноту міста, щоби побути з Ісусом на самоті. У святій сповіді, а також на початку кожної Божої Служби ми благаємо про Його милосердя, і Він зціляє наші гріховні недуги, адже Його милосердя перед усіма Його ділами (Пс 145). Далі Господь насичує нас при столі Божого слова п’ятьма хлібами: це перше читання, псалом, друге читання, Євангеліє і проповідь. Однак найважливіший хліб — це сам Ісус, Хліб Живий Святого Причастя. Одна рибина — це Ісус, а друга — це кожний з нас, в усьому уподібнений до Господа силою Його Пресвятого Тіла та Крові.